Дженни Герхардт. Рассказы

Это грустная книга. Нет, не так. Это очень грустная книга. С первых страниц романа "Дженни Герхардт" проникаешься сочувствием к главной героине, которое уже не оставляет до конца. Слишком уж она добрая, любящая, и кажется совсем не заслужила постоянно преследующих ее проблем. Может что-то она и сделала не так, но почему-то просто "рука не поднимается" ее осуждать. Такой мелодраматизм обычно не характерен для Драйзера. Возможно рассказывая о судьбе Дженни Герхардт писатель указывал на огромный социальный разрыв, существовавший при тогдашнем капитализме. Ведь он был известен своими социалистическими взглядами. Но это книга не только о Джении Герхардт. Это книга еще и о нравственном выборе, о малодушии, которое мы так часто проявляем в стремлении к богатству и комфорту. Лестер Кейн должен решить, остаться с Дженни и потерять свое состояние, либо оставить ее и сохранить финансовое благополучие. На самом деле это не очень-то легкий выбор, когда два мира, две жизни, которые одинаково дороги тебе, пытаются перетянуть на свою сторону.
История Дженни Герхардт списана с реальной героини. В основу сюжета положены события жизни старшей сестры писателя Мэри. Современное Драйзеру общество книгу не приняло как вобщем-то большинство его произведений (за исключением разве что "Американской трагедии"). Но прочитать ее стоит, будет повод задуматься о себе, об ответственности, о ценности чистой и искренней любви.

Це моє перше знайомство з творчістю автора, і мій відгук буде  поділений на три частини: ставлення до героїв, стиль написання та сам сюжет.

Почну з стилю написання - мова автора вражає своєю прекрасністю, він чудово описує персонажів та передає атмосферу подій. Описи природи, які передають настрій , як і самої книги так і персонажів або дух саме тих подій, які з ними відбуваються.

Щодо героїв, вони викликали в мене різні емоції. Дженні, яку представляють як сильну жінку, залишає враження, що їй не вистачає власного "голосу" та наполегливості в різних ситуаціях. Чоловічі персонажі, такі як батько Грехардт, Сенатор Брендер та Ластер Кейн, виявилися неприємними чи навіть непорозумілими в різних аспектах своєї поведінки. Сенатор  використав Дженні, коли вона була в тяжкому моральному стані, незважаючи на те, що він допоміг їй в скрутній ситуації все одно його вчинок був поганий, хоча я думаю, що він і доружився з нею, якщо б не тяжка хвороба і наспуні події. Ластер  здався мені слабкою людиною, яка настільки прагнула грошей і визнання, що відмовився від єдиної жінки, яка його любила. Насправді, це приклад алочної особистості , якій було завжди мало і навіть оті 10 тисяч доходів на рік і додаток ще 15 від інвестицій йому було мало, на жаль. Хоча в кінці його жадоба його згубила, але на мою думку він міг би відстояти своє кохання і перед батьком, і перед суспільством, але йому було зручно і так

Сюжет книги залишив мене з сумним присмаком. Автор перлинає Дженні всілякими трагедіями, що робить читання важким і приносить відчуття несправедливості.
Загалом,  мені сподобалась книга, але вона залишила після себе присмак суму і того, що життя може бути отак несправидливим для таких добрих і світлих людей.

На мое удивление, мне понравилось! Я не сильно люблю классику, потому что там в основном представлены страдания или мне так попадается "удачно". Здесь было также, но всё же приятные моменты тут запомнились больше.

Эта история про бедную семью Герхардтов, в особенности старшую девочку - Дженевьеву или Дженни. Ей не везет на тех, кто в неё влюбляется в смысле семьи, но везет в денежном смысле. Она отдавалась своей семье, которую сильно любила, а её родной отец за это отвергал её и не принимал практически до старости. Дженни понимала всё, старалась быть со всеми мила и любила всех и вся, за это в ответ любили и её, но не всегда признавали это.
Это очень милая и интересная история о семье, о страданиях, о любви, о потерях, о разнице сословий.
В начале книги меня раздражало время - либо повествование шло нелинейно, либо куда-то в потерялись брат и отец на год, после чего только забрали к себе остальную семью.