Зустрічаючи «1984» в різних списках літератури, я завжди відмічала, що вже прочитала його. І це дійсно так. На початку 2000-них, в рамках курсу «Історія зарубіжної літератури». Я дуже добре пам’ятаю, ЯК і ДЕ я читала. Ми мусили задовольнятися випусками журналу «Новый мир», в яких уривками, дуже мілким шрифтом друкували роман по частинах. Ці журнали знаходились в методичному кабінеті кафедри анг мови в 7-му корпусі КПІ і видавались на руки по 1 випуску лише на 1 вечір – що встиг прочитати, то й твоє. Ми, звичайно, задавались питанням, чому у величезній бібліотеці КПІ державного рівня нема жодного екземпляра книги, який можна було б взяти на кілька днів… Може це таємничий наліт забороненої літератури… ) Може просто не встигли завезти до бібліотек у 2002… ))) Проте доводилось обирати між дрібним шрифтом «Нового мира» або шуканням книги по знайомих. Так от, сижу я в парку КПІ, на лавці серед ялин перед першим корпусом, і не можу відірватися, гортаю сторінку за сторінкою, очі болять, мені вже треба йти на метро, їхати на Лівобережну на заняття німецької мови в Гете-інституті, а я читаю і в мене волосся дибки. Думаю, чи пощастить завтра взяти продовження в наступному номері, чи доведеться чекати. Я добре пам’ятаю відчуття, атмосферу і післясмак від роману. Але я виявилось, що я зовсім не пам’ятаю сюжет, тільки кінець, де нам героєм знущались і ламали! Зараз, через 20 років, я перечитала роман. Жахлива атмосфера співпала, а от сюжет здавався зовсім новим – відчувається вплив сотень інших книжок і переплетінь сюжетів – Замятін, Айн Ренд, Стругацькі, трошки Гакслі, фільм «Острів», але не «Оповідь служниці», яку читала і дивилась пізніше. Висновок. Книжки треба перечитувати!
2 понравилось
