Тому що, з огляду на свій вік і єврейське походження, розумів, що війна — це не тільки життя в одному величезному окопі, що навіть під час війни цвітуть квіти, достигає суниця в лісі, красиво за¬ходить сонце, а люди любляться і будують плани на майбутнє. Усе це вони, звісно, переживають інакше, ніж у мирний час. Передусім через усюдисущу смерть, яка чигає на всіх, незважаючи на вік. Смерть під час війни перестає стосуватися лише старих, церемонії похорон, дорожніх випадків і вбивств. Смерть — це вже не тільки некрологи в газетах і наліплені на стінах церков і будинків чорно-білі картки з прізвищами покійних. Смерть під час війни пере¬стає бути вперто замовчуваним табу. Про смерть сниться, думається і говориться. Її вірогідність закладається у всі свої плани. Рідко свідомо, здебільшого підсвідомо. Під час війни ніхто не йде до банку, щоб покласти там гроші під відсотки, і — хоч як це дивно — не складає заповітів. Просто ніхто не вірить, що якісь документи, навіть ті, з солід¬ними червоними печатками й витіюватими підписами, можуть мати в майбутньому хоч якесь значення. Передусім за браком впевненості щодо того, скільки триватиме те майбутнє. Під час війни молоді жінки не ставлять собі за мету берегти свою цноту до шлюбу — хіба що той шлюб має відбутися вже наступного дня, — бо ж підсвідомо до¬ходять висновку, що молоді чоловіки не мають часу на очікування шлюбу.
Ваша оценка
pani_veronika15 января 201531
echooooooo23 октября 201133