Поющие в терновнике

Перевёрнута последняя страница, и книга захлопнута. А в голове - миллион мыслей: переживания, скорбь, радость, печаль, перемешивающиеся в единый, немного сумасшедший "коктейль". И чувствуется мне, что подобная буря не утихнет ещё долгое время, изредка перенося меня в мир, придуманный Колин Маккалоу.

Впрочем, придуманный ли? В конце концов, в каждом слове этого романа - жизнь. Здесь и семейные ценности, которые не растрачиваются на протяжении всех 600+ страниц, и любовь, которая не умирает, и религия, которая служит не спасением душ, а разрушением - Церковь медленно, на протяжении десятилетий убивает, пусть и не в буквальном смысле, судьбы двух влюблённых друг в друга людей. А ещё - такая необычная и далёкая для нас природа Австралии, континента на краю света. Признаться, для меня было мукой смотреть, как взрослеют, стареют и умирают полюбившиеся мне герои - время бежит, не считаясь с желаниями людей.

Да, последняя страница перевёрнута, и жизнь закончена, и история закончена. Так будет всегда.

о мой великий отец Ральф де Брикассар!!!как я преклоняюсь перед этим образом....Начала читать эту книгу по наводке подруги,ибо там,где произведение пронизано....мало того,что влечением к молодой девушке,так ещё и монашеством,меня всегда привлекало!!Я ждала...ждала отчаянного нарушения всего этого,и дождалась таки...Сколько борьбы,отчаяния..."Вся моя жизнь была раплатой за любовь к отцу Ральфу де Брикассару!"Как описана была любовная сцена между ними...Я даже поверила в то,что такое бывает.
Конечно,книга для меня просто сборник цитат,опять же экранизация фильма потрясающая,как я боялась,что Ральф будет не тот,как я себе его нарисовала в воображении,и да,с начала я напряглась,но быстро полюбила этого актёра.
Вообщем,кто не читал,ознакомьтесь,не смотря на наш современный скептицизм,наше современное отношение к любви...Она заставит вас хоть на минуточку поверить в то,что и с вами такое может быть.

Не могу сказать, что книга мне совсем не понравилась т.к. : она дала мне более обширное представление о гордости или рассказы о климате в Австралии.
Но тем не менее, она скучная. Многие сравнивают это роман с " Унесенными ветром" но не согласна с таким сравнением.
Наверное, это не совсем то, что мне было нужно. Надоели постоянные упоминания о красите Ральфа, даже когда ему было около 80-ти лет. Время очень быстро пролетело, а ничего примечательно в жизни Мэгги так и не произошло. Жизнь прожита зря.

Я ніколи не читала класику. Мені це здавалося неймовірно нудним і чомусь асоціювалося зі шкільною програмою. "Поющие в терновнике" - особливий виняток. Перший раз я почала читати цю книжку років десь так в 7.
Занадто доросла книжка для другокласниці,але мені сподобалась. Хоча до кінця я її не дочитала. Потім були ще дві спроби прочитати,і за третьою книжка мені підкорилася. З того часу я прочитала її не менше 4-ох разів.
Якщо коротко,то це книжка про коханння священника до молодої дівчини.
(В той час це було заборонено.)
Якщо НЕ коротко,то це книжка,яка охоплює пів століття. Не встигнеш й оглянутися,а крихітка Меггі,яка до цього часу гралася лялькою Агнес,вже виступила в ролі мами.
Книжка складається з 7 частин,в кожній з них розкривається сутність якогось окремого героя.
Вся сім`я Меггі Клірі викликає симпатію : і Педді ( батько ) - стомлений постійною працею,з волоссям мідного кольору і смутком в очах; Фіона ( мама ) - стримана красуня-аристократка,яка вмйшла заміж за простого стригаля , Френк ( брат ) з пронизливим поглядом чорних очей та з затаєною образою на життя і ціла купа рудоволосих дітлахів.
Мені жаль їхню сім`ю,адже ніхто з них так і не відчув на собі справжнього щастя. Хіба що якісь його неясні відблиски. Їхня доля пронизана мовчазною гіркотою .
Фіа розпрощалася з своєю сім`єю назаважди,після того,як багатий коханець не захотів признати їхню спільну дитину за свою. Вона покинула рідний дім,пов`язавши долю з бідним стригалем,увірвавшись в його життя без звуку та з маленьким сином на руках. Так розпочалася їхня спільна стежка та 9 дітей впридачу. 8 з них були хлопцями,тому Меггі росла виключно в чоловічому товаристві,не бачачи ніжності й любові . Брати мали міцний і дещо грубий характер,хоча безтямно любили сестру. А батьки ніколи не проявляли ніжності один між одним,хіба що в спальні з виключеним світлом.
Ця сім`я пережила чимало горя : Френк тікає з рідного дому,Педді і Стюарт гинуть під час величезної пожежі,Меггі закохується в священника,а сама одружується з некоханим чоловіком.
Вона не любила свою дочку Джастіну,бо вона їй нагадувала про жахливе життя,а Джастіна,в свою чергу,не любила весь світ і була затятою чоловіконенависницею. Зате сина Дена Меггі любила більше за життя.Адже він був плодом любові,вирощеним серед ніжності й тепла,та ще й схожий на Ральфа як дві краплі води.
Вона вирішила,що ніколи не відпустить свого сина ,ві буде належати тільки їй.Проте він побудував свою долю інакше : вирішив стати священиком,як його тато. Хоча ні він,ні Ральф не знали про родинні зв`язки.
Але рішення сина прийняти сан - ще не було остнньою краплею,для прибитої горем матері : її син помер,рятуючи двох потопельників. В нього не витримало серце. Мабуть,воно не витримало всієї тієї любові,яку містило в собі.
Єдиним проблиском щастя стала доля Джастіни,яка все-таки знайшла в собі сміливісь закохатися.
Я рада,що хоча би їй вдалося побудувати своє життя.

Книга о том какие могут быть женщины. От непонимания и осторожности в отношении к Фиа, постепенно чувства перенеслись к переживаниям о Мэгги и удивлению и на конец выросли до любви к Джастине. Эта книга ещё раз помогла утвердить отношение к церкви и к людям, кто отдаёт ей всех себя. А ещё захотелось в Австралию, проехаться верхом на лошади через поля, чтобы от тебя шарахались толпы кенг, а строгие псы пасущие овец, глядели на тебя без интереса с высунутыми от жары языками в 115 по Фарингейту.
P.S. Спасибо, margo-marinna, что посоветовала мне книгу во флэшмобе, отличное литературное начало года.