Страшний Суд

Як це там? «Гнівайтеся, та не грішіть, – сонце нехай не заходить у вашому гніві, і місця дияволові не давайте!»

Так-так, правильно кажуть люди: «Брехнею світ пройдеш, а назад не вернешся».

У школі багато вчили того, що не треба, і нічого не говорили про те, що потрібно людині. З юних літ привчали до лицемірства, до облуди, до брехні. І багатьох навчили.
Але ж більшість не набралася тієї скверни. Тому й нива родить збіжжя, що не зовсім обсіли її бур’яни, тому й світ не затьмарився дощенту, що не здолало його чорне зло. Бо є ще на цій землі добро…

Усі до влади штовхаються, до корита.
І кожне таке, аж синіє, кричить, що він за народ, що не спить ночами і думає про людей. Але гребе собі й тільки собі. Вчорашні атеїсти вже й у церкви лізуть, хрестяться перелякано, корчать із себе ревних вірян.
Нічого, Бог усе бачить. І лукавим не замолоти гріхів – ні колишніх, ні нинішніх.

Часто люди й без вищої освіти мають високий інтелект, багатшу ерудицію, ніж деякі дипломовані спеціалісти й навіть носії наукових звань.

Моя вам порада, діти: ніколи не придушуйте батьківську ініціативу, якщо вона вам на користь. Навпаки, намагайтеся її стимулювати своєю увагою й повагою…

Операція – це той останній шанс, коли ніякі ліки вже не допоможуть. Тільки хірургічне втручання може повернути хворого до життя…

На жаль, не все я знаю, бо всього знати не може ніхто. Багато з того, що знав, уже й забувається… Таке життя, а в ньому не все залежить від наших можливостей і бажань. Є у світі щось вище від нас, що кличе й веде… та й то не кожному дано почути й відгукнутися…

«Коли мені не допоможуть вірші, то вже не допоможуть лікарі…» Ні, є правда в цьому, ніяка це не сумнівна сентенція. Так воно є в житті, хоча не кожен над цим замислюється, а багато хто й не підозрює цього.

«Коли мені не допоможуть вірші, то вже не допоможуть лікарі…» Сумнівна сентенція, але чомусь ці слова вбилися в голову, і раз по раз внутрішній голос повторює їх протягом усього дня.
Якби ж воно було так насправді, якби поетичне слово могло допомагати людині в житті так, щоб їй не треба було звертатися до лікарів. Так, але ж слово душу, а медицина – тіло. І якщо душа немічна, хвора, тоді й тіло здоровим не назвеш.

Добро все ж перемагає зло, рано чи пізно воно утверджується й торжествує.

Саме життя – це таємниця, краса – таємниця, радість і смуток, легіт любові – це таємниця. І є в цьому сенс – відкривати для себе незвідане, прилучатися до пошуку, до осягнення краси.

Кожному своє, кожен обирає свій шлях, кожен, як може, долає дорогу.

Треба рішуче давати відсіч тим, хто тягне в болото минулого, не терпіти й не миритися… Не треба допускати до влади пройдисвітів, які доводять до того, що одні збагачуються, а іншим зарплати не дають місяцями, мізерні пенсії затримують…

Людину важко переробити одним махом. Отож одні мало не плачуть за тим, що було колись, мріють про повернення в ті тоталітарні часи, б’ють поклони кам’яним ідолам, інші душею сприйняли незалежність, але змушені терпіти й миритися з тим спротивом вчорашніх.

«Непроханий гість – гірше татарина», – так кажуть у народі.
Такими були фашисти, які грабували й гнали в рабство у Німеччину, такими є й оці совєти, що теж грабують і женуть у своє рабство, у тундру й Сибір.

Не може бути вічною брехня…

У Святому Письмі сказано: «Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині – хижі вовки. По їхніх плодах ви пізнаєте їх».

Не можна так довго терпіти наругу над собою. Не можна…

Не можна, щоб брехня й далі під правду малювалася, бо на спаленій брехнею землі нічого не проростає й не проросте…