Пів'яблука

Після прочитання такої книги неодмінно стаєш оптимістом, віриш у краще і відчуваєш легкий сум. Кажуть, справжньої жіночої дружби не існує. Я теж не змогла пронести через роки дружні почуття до своїх товаришок. Неодмінно хтось виявляється занадто балакучим. надміру розкутим, нав‘язливим, хтось когось переростає.
Авторка переконує, що дружба є. Вона знайомить нас із чотирма своїми героїнями, які багато в чому реалізувалися, загалом задоволені тим, що мають, проте час від часу зупиняються й запитують себе: "Хто зі мною?", "Де я?", "Чого хочу?". У них є прагнення, нереалізовані мрії, вони близькі нам, пересічним жінкам, своєю миттєвою невпевненістю, сумнівами, бажанням бути коханими й кохати.
Зміни у своєму житті Луїза, Магда, Ірина та Галина пов’язують із дією магічного предмету, але мені здається, що все склалося завдяки особистим якостям, бажанню й зусиллям самих героїнь.
Нотку суму вносить історія Ірини та Андрія. Так укотре переконуєшся, як багато в нашому житті залишається несказаним, нез’ясованим, болючим.
Окрема подяка авторці за неперевершену атмосферу Західної України, старовинні традиції та орнаменти.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

После прочтения такой книги непременно становишься оптимистом, веришь в лучшее и чувствуешь легкую грусть. Говорят, настоящей женской дружбы не существует. Я тоже не смогла пронести через годы дружеские чувства к своим подругам. Обязательно кто-то оказывается слишком разговорчивым. излишне раскованным, навязчивым, кто-то кого-то перерастает.
Автор утверждает, что дружба есть. Она знакомит нас с четырьмя своими героинями, которые во многом реализовались, в целом довольны тем, что имеют, однако время от времени останавливаются и спрашивают себя: "Кто со мной?", "Где я?", "Чего хочу?». У них есть устремления, нереализованные мечты, они близки нам, рядовым женщинам, своей мгновенной неуверенностью, сомнениями, желанием быть любимыми и любить.
Изменения в жизни Луиза, Магда, Ирина и Галина связывают с действием магического предмета, но мне кажется, что все сложилось благодаря личным качествам, желанию и усилиям самих героинь.
Нотку печали вносит история Ирины и Андрея. Так в очередной раз убеждаешься, как много в нашей жизни остается несказанным, невыясненным, болезненным.
Отдельная благодарность автору за непревзойденную атмосферу Западной Украины, старинные традиции и орнаменты.

Окончательно поняв, что Генри Миллера я отказываюсь читать я решила методом "тыка" выбрать какую-то легкую, необязывающую книгу и мне в руки попала эта. И это было огромным подарком судьбы.
Ведь только уехав из любимого города, я ужасно скучала по всей этой львовской атмосфере, которую невозможно передать словами и картинками, ее нужно чувствовать. Причем у каждого это абсолютно свои чувства и эмоции. И книга Галины Вдовиченко продолжила мои неспешные прогулки, или "шпацеры" :) Львовом, в компании четырех панянок-львовянок: Галины, Магды, Луизы и Ирины. Абсолютно разные героини в книге объединены настоящей женской дружбой и взаимоподдержкой. Хоть и модели вИдения семьи и жизни у них, как и полагается, диаметрально противоположные. У каждой свои страхи, переживания, надежды и мечты.
Но в историю вмешивается маленькая безделушка-сувенирчик, деревянное яблочко, якобы принадлежащее Иоаганну Пинзелю, величайшему галицкому скульптору 18 века. Яблоко переходит из рук в руки среди подруг и казалось бы абсолютно неосуществимые желания начинают сбываться.

Верить в эту сказку или нет, считать или не считать книгу наивной и простенькой дело взявшего ее в руки. Но я безгранично благодарна автору за то, что он меня вернул на узенькие улочки вокруг Площади Рынок, где в дни, когда дождь ( такой как сегодня) смыл всех назойливых туристов и в маленьких кофейнях, присмотревшись, мы можем увидеть четырех закадычных подруг-галичанок, за бокалом вина или чашкой обеденного кофе обсуждающих последние сплетни и делящихся самыми сокровенными секретами.

( Писать именно эту рецензию на русском языке было невероятно тяжело :))

Передісторія: книгу взяла в подруги почитати. Почитати все не було часу. В мене. А от моє цуценя( тепер це вже дебела така вівчарка) знайшло вільну хвилинку, щоб підгризти корінці книжок. Бо різалися зубки. Буває.
Книгу довелося терміновов відкуповувати, а цю, покоцану, залишити собі. От і сіла читати, оце вже рукотворне)
Ох, як же іноді хочеться, щоб твоє життя змінилося на краще завдяки чомусь такому чисто символічному. Як от дерев*яне яблучко.
Така жіноча книга)
Вся така із позитивними моментами)
Легко читається)
Сподобалася.
Залишає по собі відчуття спокою і впевненості в тому, що дива трапляються)

Как приятно было в новогодние каникулы окунутся в атмосферу родного города. В воздухе как будто витал аромат кофе, кисло-сладких яблок, а сама я находилась где-то на веранде старинного деревянного дома, в кресле-качалке, на ногах лежал мягкий, теплый плед. И я путешествовала, как часто это делаю во сне, по узким, таким старинным улочкам Львова. Листая страницы, я вспоминала прогулки уже со своими подругами, по той же Хуторовке, посиделки в уютных львовских кафешках, набеги по секонд-хендам))) И как-будто книга не о тех Гале, Ирине, Луизе и Магде, а обо мне и моих подругах. Хотя не так и много лет мне, и не столько приключений в жизне еще было, но на страницах этой книги я нашла именно то что нужно было мне в данный момент... родной язык, дух города, аромат кофе...и на несколько часов я вернулась туда, пусть не физически, но духовно точно...вот такая ностальгия получилась...
А книга... ну книга хорошая, понравился язык, атмосфера, слова перетекали с одной страницы на другую и тихо несли меня сквозь перепетии главных героинь... счастливый конец предвиделся, только мелькали в голове варианты, как именно все у каждой из подруг сложится... будет интересно прочитать продолжение, которое уже появилось, как еще один новогодний подарок...

Подруги Магда, Галина, Луїза та Ірина проживають у чудовому українському місті Львові. Ім по 45. Вони абсолютно різні, у кожної свої проблеми, інтереси, бачення, але ці відмінності не зіпсували багаторічної дружби. "Фіали щосереди" - саме так називають жінки свої дівич-вечори.
Одного разу подруги купили на барахолці дивний сувенір - дерев'яне яблуко. Першим воно потрапило до рук Магди і найлоговніше бажання жінки збулось навіть у подвійному розмірі. Подруг це здивувало і кожна брала яблуко по черзі. Як на диво, бажання та плани справді здійснювались. Що це, чудо чи сила бажання? Невідомо.
Дуже цікава книга, яка спонукає вірити в здійснення мрій, реалізацію планів та в справжню дружбу.

Книжка просто ніяка. Коли читала,не покидало відчуття,що читаю Оксану Робськи галицького розливу.
Чотири подруги,чотири тьотки з претензією на гламур...смішно.Особливо смішно було читати епізод,де вони збирались на секонд-хенд,одягались,щоб їх не впізнали.Так і хотілось крикнути:та всім пофіг на вас.
А мову написання я взагалі коментувати не хочу.Хоч людина,яка проацює редакторкою в газеті могла б показати клас.Але немає чому дивуватись,хотіти читати книжку про гламур високим слогом було б дуже дивно.
Єдине тішило ,що даний "шедевр" мав тільки 236 стр.Я вкотре пошкодувала паперу і дерев....

Почну з плюсів. Перше - вона багата на хороші цитати. Друге - сподобалась кінцівка.
Мінуси (їх, на жаль, значно більше). Сюжет надто "розмитий" і книга починає бути цікавою лише після двох третин усіх сторінок. Півкниги я читала, ледве не засинаючи від нудьги над кожною главою. Не подобається взагалі задум - таке враження, що авторка викрала ідею в Енн Брешерс, автора серії книг «Союз „Волшебные штаны“» (за цим романом є фільми "Джинси-талісман 1,2"). Так само, 4 подруги, чарівна річ (цього разу дерев'яне яблуко), здійснення бажань. Це мене й розчарувало.
Ну таке... Може, старшим жіночкам сподобається така книга, але мене вона не вразила.