"Аліса" - це кілька історій смертей різних чоловіків. А головна героїня є начебто свідком їхніх помирань. Кожного знала якось не те, щоб майже ні, але опосередковано, вони для неї не були близькими людьми і, по суті, їхня смерть, не мала б означати для неї щось трагічне. Так насправді і є в цій книзі - ми не сприймаємо її трагічно. Але Аліса по-своєму переживає кожного з них, вона змінюється, набирається сил продовжувати власне життя і попри все, вірити у щось хороше, говорити, скажімо, про планети і ходити на пляж. В останній історії помирає її чоловік - найрідніша людина. І навіть тоді вона не впадає в розпач. Відчувається меланхолія, смуток від того, що смерть неминуча, ким би ти не був. Але це смуток. Не депресія, і не відчай. Попри таку тему, книга залишає після себе світлі роздуми, вона наповнена цим світлом, аби дати зрозуміти, що після чиєїсь смерть (хто б то не був) ми все одно залишаємось жити і нам треба вірити у свою "місію".
8 понравилось
