Голова Якова

Хто шукає Дерево, знаходить Землю. Хто шукає Землю, знаходить Воду. Хто шукає Воду, знаходить Вогонь. Хто шукає Метал, знаходить Дерево. Хто шкає Бога, знаходить себе. Хто шукає себе, знаходить Бога.

От, ці чоловіки вічно щось хочуть і нічого для цього не роблять.

* Біль у грудях просив її уваги, а вона лиш заганяла його глибше.

Комнаты должны быть квадратными, тогда они успокаивают. Куб - основа Вселенной.

Завжди воно так. І головне - у поле ж не втечеш від себе. Довкола - сама ти...

Любов між рідними сильна в розлуці. Варто ж переїхати ближче, у столицю, і знайомі щезають у млі. Це дало підстави Якову думати про Київ як про Аїд, уражений випарами амнезії.

— Алло?
— Ти вирішила подзвонити?
— Так. Я нікому не казала, так, як ти просив.
— Добре. Я хотів, щоб ти мене зрозуміла.
— Чому ти вирішив, що я можу тебе зрозуміти? Я не хвора на рак. Я не приречена, як ти.
— Йоланто... Не кажи таке. Ти розумієш, ти єдина, хто може оцінити всю мою ситуацію.
— Ти помиляєшся. Я не можу.
— Я тебе кохаю.
— Я тебе теж ні.
— Ти сука.
— Так, я сука, а ти хворий на рак. Па-па.

Столиця - місто елегантних катафалків і клаксонистих трун на колесах. Приватні домовини зі своїми вихлопаими перекривали кисень комунальним трунам, комунальні труни ущільнювали пасажиромасу і вмикали гучніше радіо "Апокаліпсис", і ставало зрозуміло, що втекти не вдасться нікому.

Кава без кофеїну, сигарети без нікотину… Тьолку резинову ще собі знайди.

- Це великі темні отці?

• Мовчи! Це бaбло. Це велике темне бaбло.
• Велике темне aпокaліптичне бaбло.
• Це зaрaди мaйбутнього.
• Про яке мaйбутнє мовa? У дві тисячі двaнaдцятому кінець світу.

Тепер, наче самураї без господаря, вони згубили шляхи, забули дгарму, і так, насолоджуючись тим, як гріховодять інші, перетворилися на демонів. Тут, на землях царя Рами, вони знайшли покровительство великих темних отців, оспіване в рагах пророків нью-ейджу, і займалися тим, що підтримували морок на вулицях, у кав'ярнях, у газетах і телевізорі.

«У мене дві новини, — сказав він їй. — Хороша і погана».
«Давай з поганої», — сказала вона. «Тебе не існує», — сказав він. «А хороша?» «Я — Бог».

Насправді все чудово. Тільки от ця діра на серці, а так все чудово.

Природа не терпить порожнечі, тому що пізнає у ній саму себе.

* Всі вісім місяців він лежав, затримуючи дихання.
На думках про майбутнє він повісив замок. Усілякі контакти з минулим відсік. Не брав слухавки на невідомий номер. Не користувався і-мейлом. Заліг на дно.

Людина схожа на йо-йо, котрим забавляється Всесвіт. Він кидає людину в безодню, і в шаленому леті людина й гадки немає, що її політ - падіння, а відчуття боротьби - це тільки напинання гумки.

Там усе було розпечене від шматків серця, яке розірвалось комусь у грудях тут, у під’їзді. Він знав, що то серце Іри, і знав, що вибухівку він заклав їй в груди власними руками.