Нічого хорошого
Та нічого доброго з тієї панської ялинки не вийшло. Навпаки, ще й винні залишилися, і батько, і діти.
Ось пан як закричить: — Андрію! Люльку! Біжить Андрійко, "козачок", несе панові люльку з довжелезним цибухом, дає її панові, а сам стає навколішки, щоб запалити люльку. Андрійко чи підсковзнувся, чи що там таке трапилося, тільки він якось упав і вибив панові з рук люльку. Пан його як штурхоне. А наша Парася як закричить — злякалася! Старий пан заткнув уха, ми кинулися до Парасі, я зачепив гілку на ялинці, впала з ялинки свічка на якусь панянку. Та в крик! Всі забігали, заметушилися! Я кинувся гасити свічку та збив з ніг панянку. Але нічого такого страшного не скоїлося, тільки метушня. Панянка підвелася, скривила губи й кудись подалася.
Еге ж, діти виявилися «дикими», не оцінили панської доброти і прихильності. Куди ж їм до панських розваг. Вони звикли до простого: колядки, щедрівки, крутілки ( «Крутілка — дуже цікава штука. Як замерзне річка чи ставок, що вже по льоду можна сміливо ходити, тоді в кригу забивають кілка, на кілок одягають колесо з воза, до колеса прив'язують довжелезного дрюка з прип'ятими на кінці санчатами. Межи спицями в колесі встромлюються палки, тими палками крутять колесо, прив'язані до дрюка санчата літають круг кола по льоду вихором».) І частування у них просте - по шматочку смаленого кабанячого хвоста й вуха - ото лакоминня.
Коротке оповідання. І все б нічого, та останнє речення в кінці дихнуло радянщиною. А я вже і забула, що Вишня міг і так. Просто раніше ми на це уваги не звертали.
42 понравилось
