Матадор. Нотатки Авантюриста

"Не треба вигадувати велосипед,"- напевно так собі сказав автор і написав про своє життя - все просто. Чому ні, якщо життя цікаве, непередбачуване, авантюрне?

Підкуповує те, що все описане - не вигадане. Все: люди, остогидла робота, почуття - реальне, настільки правдиве, що я повірила у кожне слово написане Ігорем. А ще цю книгу треба розібрати на цитати - настільки цікаві думки на все, що нас оточує, на все те, на що деколи не звертаємо увагу.

Хтось пускає сльозу від смутку, хтось від радості, а я плакав за втраченим минулим. Час, наче ті дикі коні, мчить, не озираючися, наступає на тебе в мить твого народження, переступає через тебе. І ти все своє подальше життя намагаєшся його наздогнати. Той, хто йде в ногу з часом, - зануда. Усе, чого ти вимагаєш від себе, - бігти. Усе далі й далі. У незвідане, у невідкрите, у простори глобальності й непокори. У простори забутої та постійно бажаної свободи.

Це легенька книга з гумором і динамічними подіями. Але в той же час це книга, яка наводить на роздуми про кохання, життя, совісність та багато іншого.

Люди кохають одне одного. І страх погано, коли їхнє кохання, наче свічка, горить собі на різних кінцях торта, а ти підставляєш руки, щоб віск не потрапляв у крем, зроблений чи то з маргарину, чи то з вершків. Із часом свічки згорають. На руках лишається віск, а в пам’яті – вогонь. За тиждень-другий вони, колишні закохані, спілкуються на різні теми – про фільми, про книги, про секс, про ліхтарі. А ти, з воском на руках, згадуєш, як вони палали…