Моя автобіографія

Взагалi любив я книжки з м'якими палiтурками.
Їх i рвати легше, i не так боляче вони б'ються, як мати, було, побачить.

"Куди дiрка дiвається, як бублик їдять".

- Писатиме, - сказав якось батько, коли я, сидячи на пiдлозi, розводив рукою калюжу.

За двадцять чотири роки спiльного їхнього життя, як тодi казали, послав їм господь усього тiльки сiмнадцятеро дiтей, бо вмiли вони молитись милосердному.

Умови для мого розвитку були пiдходящi. З одного боку - колиска з вервечками, з другого боку - материнi груди. Трiшки поссеш, трiшки поспиш - i ростеш собi помаленьку.
Так ото й пiшло, значить: їси - ростеш, потiм ростеш - їси.

У мене нема жодного сумнiву в тому, що я народився...

Господь дав дітей, дасть і на дітей.

I от коли пригадаєш життя своє, то приходиш до висновку, що таки справдi письменника супроводять в його життi явища незвичайнi, явища оригiнальнi, i коли б тих явищ не було, не була б людина письменником, а була б порядним інженером, лiкарем чи просто собi толковим кооператором.

Пiдскочать отi явища — i записала людина.

Письменник не так живе й не так росте, як проста собi людина.

Почав, значить, я рости.

— Писатиме, — сказав якось батько, коли я, сидячи на пiдлозi, розводив рукою калюжу.

Справдилося, як бачите, батькове пророкування.

Головну роль у формацiї майбутнього письменника вiдiграє взагалi природа - картопля, коноплi, бур'яни.
Коли є в хлопчика чи в дiвчинки нахил до замислювання, а навкруги росте картопля, чи бур'ян, чи коноплi - амба! То вже так i знайте, що на письменника воно пiде.

Письменник не так живе й не так росте, як проста собi людина.
Що проста людина? Живе собi, поживе собi, помре собi.
А письменник - нi.