Ротонда душогубців

А схочуть Адам і Єва ходити в рубцях, то ми приведемо їх на фабрику, і вони нароблять одежі, а ми їм дамо по парі сорочок й піджачків, а решту і запрем у коморі, а ключики сховаємо в кишеню... Схочуть Адам і Єва їсти, ми поведемо їх у поле, і вони там напрацюють гори хліба, а ми його увесь змолотимо і звеземо в комору, і дамо кілограмів по п’ять на тиждень Адамові і Єві, а від решти хліба ми покладемо ключики собі в кишеню... Схочуть вони і яблучок, то ми звелимо їм насаджувати садів. І вродять яблучка, і ми всі ті фрукти, що потовчені та побиті, що швидко у коморі можуть згнити, віддамо їм, а від решти покладемо ключик собі в кишеню... І нехай тоді нащадки буржуазії забажають зробити супроти пролетаріату повстання, то хто їм віддасть ключики від одежі та від хліба, щоб хоч поснідати перед повстанням, яке ми спровокуємо зимою їм для циганської халяндри, бо ж вони будуть у рубцях або голі... Тепер розумієте, що значить ми, пролетаріат?..

Коли я був дома, перед теперішньою державною службою, то я був переодягнувся українським повстанцем і попрохав у однієї українки, що мала двоє дітей: дочку десяти літ і хлопчика дванадцяти... Попрохав пустити мене в хату переночувати, її чоловік саме був у банді «Чорного ворона»... І вона пустила. А я вночі збудив їх усіх — дітей і матір. І зараз же дівчину і матір застрелив... А хлопчик, без крику притулившись у кутку до стіни, скавулів: «Не бийте... не бийте...» І я його не вбив не через те, що шкода його стало, а через те, щоб вів живий на другий день, шукаючи собі порятунку, ходив між селянами і розповідав їм про мій учинок, і щоб селяни, слухаючи його, жахалися, і щоб уже не зважувалися пускати у свій двір бандитів...
І Сталін озвався:
— Значить, у тебе був намір практично пропагувати наймогутнішу нашу зброю — терор?
— Так, тільки це.