Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести

<p>Обман читацьких сподівань, безперервне іронізування, яскраві образи-примари, маріонетки, непередбачувані сюжетні ходи, національний колорит і… подорож. Ось із чого було сконструйовано цей український абсурдистський роман на початку XX століття — в 1929 році. Майк Йогансен не знехтував письменницькими законами і законами жанру, тому його твір має струнку фабулу, але й дуже заплутаний сюжет. Заплутаність — не наслідок його письменницької недбалості. Це, скоріше, гра із читачем. Витончена й дово...

Жанры

Рейтинг LiveLib

3,6

47 оценок

5
23%
4
40%
3
26%
2
4%
1
6%

Ваша оценка

Прочитали 53Хотят прочитать 34

Рецензии

RomanKot24 августа 2022 г.
Ради этой книги стоит выучить украинский язык!
Данное произведение предназначено только для литературных гурманов. Для тех, кто:
уже достаточно опытен и уже не ведётся на попсовую литературу как на вездесущий фастфуд, несмотря на яркую обложку (навязчивую рекламу) и всеобщий «одобрямс». Ведь по опыту уже известно, что от этого ты не получишь ни вкуса, ниудовольствия;
кто научился ценить и получать удовольствие от тщательно приготовленных основных блюд (классической литературы), научился ценить труд повара (писателя) и наслаждается умелым сочетанием вкусов, а также получает радость от насыщения (интерес к внешней стороне описываемых автором событий и кайф от внутренних смыслов).
Поэтому такой гурман (читатель) иногда позволяет себе блюда высокой кухни (нестандартные книги).
Итак, Майк Йогансен – представитель т.н. «расстрелянного возрождения», – плеяды украинских творческих людей, физически уничтоженных советской властью (Майк Йогансен расстрелян в 1937 году). Даже сейчас широким читательским массам мало известны их имена, а их произведения и подавно. И это упущение нужно ликвидировать. Ведь это как обнаружить неизвестный или утерянный шедевр мастеров эпохи Возрождения. Это нужно не им, невинно убиенным, это нужно НАМ, если мы хотим понять что было ТОГДА, а также разобраться в текущем моменте, ведь он, текущий момент и всё, что сейчас происходит, является следствием того, что было ТОГДА. Уверен, что умный читатель сразу же дополнит меня, что, мол, исходя из предыдущего моего предложения естественным следствием будет и «изменение нашего будущего в лучшую сторону». Да, соглашусь с этим и, в свою очередь дополню, что чтение «Подорожі доктора Леонардо...» ещё и принесёт литературное удовольствие. Там прекрасно практически всё: юмор, философские размышления, красивое описания природы и обстоятельств т.е. всё то, за что мы любим классику.
Но, кроме этого, там ест и элементы литературного приколизма и отзвуки футуризма. Это прозаическое произведение содержит также поэзию шутливого характера, - настолько многогранным писателем был Йогансен. Тут следует отметить, что автор даже по современным меркам был умнее большинства нынешних персонажей, называющих себя интеллектуалами. Шутка ли, он знал древнегреческий и латынь, свободно владел английским, немецким, итальянским, испанским, французским, знал скандинавские и славянские языки. Представляете, какой литературный эксперимент(какое блюдо) он приготовил в рецензируемой книге?!
Итак, произведение начинается вполне в духе современной позитивной психологии, а первое же предложение безоговорочно понравится любителям путешествий:

Навіть той камень, порепанийі соннивий, що лежить між двома старими дубами при прикрім березі лісового Дінця, на котрім каменю подорожують дуже активні рудуваті мураші – і він подорожує.
Людина ж – не камінь. Людина хоче подорожувати хоча б навколо своєї власної кватири, а тим паче в далекі краї.
Тут же читатель улыбнётся юморному переходу:

«Той, хто сьогодні, негайно, в цю мить не їде в Індію – той позбавлений елементарнісінької людської цікавості!» - так сказав один товариш, коли в нього спитали, чому він проживає весь свій вік лише в своїй кімнаті. І сказавши це, він, не встаючи з ліжка, витяг зі стосу книжок повний каталог нарізних рушниць, як магазинних, так іавтоматичних, фірми Віблі Скот і попрохав більше йому не заважати.
Но что ж по сюжету? Как принято сейчас говорить, автор создал «литературную мистификацию» (с вкраплениями магического реализма) Кстати, ничего антисоветского в книге нет. Ну не считаете же вы за антисоветчину это:

Розповідають також, що компанія веселих молодих людей, февдалів і буржуа, подорожувала була по території бувшої Російської імперії з метою: з'ясувати точно й детально, яка закуска найкраща до горілки. У кожному пункті їхньої подорожі молоді февдали і буржуа випивали, закушували місцевим способом, а бувши рознесені по своїх номерах лакеями, другого ранку акуратно записували свої враження від закуски і наскільки вона полегшала справу випивання. На жаль, революція не дала їм змоги надрукувати свої висновки, і люди не знатимуть повік, яка закуска до горілки найкраща.
Да и вообще советская власть хоть фигурирует в книге, но не является довлеющей. Гораздо больше там вполне метких и актуальних даже сейчас замечаний:

А втім, буває й тепер, що, повернувшись з-за кордону, люди вміють розповісти тільки про те, як у німецьких готелях улаштовані ванни, який обід можна знайти в Парижі, як одягаються халуї в Лондоні і як кусаються клопи в готелях Еспанії. Вони сполучалися з європейським пролетаріатом в тілі проституток і стимулювали пролетарський рух, даючи шоферові дві марки на чай, щоб швидше їхав. Вони повернулися на радянську батьківщину в європейських штанях, з кишенями, напханими гігієнічними резиновими препаратами.
Кстати, обратите внимание: название страны «Испания» по-украински пишется как «Іспанія», но автор намеряно коверкает буквы, показывая особенности произношения. Да, доктор Леонардо со своей Альчестой направляються в Слобожанскую Швейцарию, но автор пишет: «ШвАйцарію», хотя по-украински надо писать» «Швейцарія». Вы не поверите, но именно так, как написано у Йогансена, почти через сто лет, как оно было написано, во время одного популярного телешоу произносит название своей страны представитель Швейцарии говорящий по-русски, именно так, «ШвАйцарія»:)
Во время чтения у меня возникала ассоциация с двумя произведениями: «Дон Кихот» Сервантеса и «Баудалино» Умберто Эко... Всё-таки у мыслящих людей есть что-то общее даже в их литературных мистификациях. Речь идёт не о сюжетах и действиях, а, скорее, о настроениях и переживаниях героев.
Более того, некоторые отголоски можно найти даже в творчестве Пелевина. Вспомните хотя бы «Настольную книгу оборотня», -размышление об английских аристократах-охотниках. У Йогансена, правда не только про английских, но ещё и про французких:

У Франції мисливцем зветься жирний,подагричний рантьє, колишній банкир, фабрикант чи адвокат. Ця людина вже нездатна до фізичного напруження, черево, що не може ходити, золотий мішок, що купив собі маєток «з полювання» або купує право полювати так само, як він купує шантанних актрис. При ньому є кілька лакеїв, що звуться єгерами – один із них ще до того і кухар, другий веде собак, третій несе патрони, четвертий тягає на собі рушниці з вензелями його мосці.
Полює такий мисливець, скажемо, на куріпок чи фазанів, купованих або висліджених в інкубаторах. Він не ходить на місце полювання, а під'їздить автомобілем, він не закладає патрони, а бере набити рушницю з рук єгерових, він не полює, а мордує свійську, нелякану довірливу птицю. Він тільки надушує на спуск – як рекламна міс фірми «Кодак» - «ви надушуєте кнопоку – а ми робимо все інше».
Англійській мисливець людина трохі інакша. Це, правда, той самий банкір, фабрикант чи адвокат, той самий золотий мішок, те саме тріумфальне черево. Але він їздить верхи на коні великою кампанією; з десятком єгерів і з кількома десятками фокс-гаундів заганяє на слизьке зацьковану лисицю. Власне, лисицю женуть собаки, хвоста їй, що зветься урочисто «щітка», одрубує єгер, мисливець тільки їде верхи на коні, пильнуючи, щоб недуже відстати, але й щоб, крий Боже, не перетягти лисиці дорогу.
Людина, що виходить десятки кілометрів, шукаючи дичини, що скрадається до неї на чотирьох, що цілий день не їсть і цілу ніч не спить полюючи, що мерзне на вітру і мокне в болоті, що вміє стріляти в усяких умовах і стріляє нехибно і точно, - така людина у Франції і в Англії зветься – браконьєр, інакше й простіше сказати – злодій...
Какова социальная сатира, а ?!
И кто бы мог подумать, что в книге почти столетней давности, мы найдём такое:

По-перше, дорогий друже, Україна це не Росія. Отже, й ленінградський порт – це не українське місто, хоч українці й претендують на нього, бо він, мовляв, побудований на їхніх кістках –претензія безпідставна, бо Леніград, відома річ, стоїть просто на торф'яному болоті. Але найбільша різниця між українцями та росіянами таїться не в способі варити борщ, смажити ковбасу чи пити горілку. Найкардинальніша різниця між Росією та Україною криється знову в тім-таки ж полюванні.
И далее идёт пояснение способа охоты. Что ж, как видим, нарративы они такие... вечные.
Кстати, несмотря на непростое время, в которое происходит действие произведения, и даже несмотря на смертный приговор, нависший над автором, повествование по-большей части благожелательное, даже позитивное. Некоторые юмористические моменты можно вставлять в современные stand up номера. Например, высокопарное описание голым доктором Леонардо голой Альчесте красоту полёта... комаров в лесу. Эдакая колонка экспериментального юмора.
Учитывая то, что книга написана в 1932 году, её вполне уместно сравнить с произведениями Ильфа и Петрова. Так вот, у Йогансена юмор утончённее, умнее, а местами даже философичнее.
Читать далее
14
302
FatherBrown4 марта 2017 г.
Ох і чудернацька книжка - книжечка!
Завжди приємно відкривати щось нове, особливо коли воно класне. Саме таким "класно-приємним новим" стала для мене "Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести". Автор із самого початку попереджає читача про зустріч не зі справжніми, а з картонними героями. Саме тому подальший своєрідний стиль подачі тексту викликає не відразу, а, скоріше, захоплення - пан Йогансен чесно попередив про несправжність всього, що відбувається у тексті, і попросив читача не сприймати аж занадто серйозно все, що буде написано у цій історії. Дуже мені імпонує, коли письменник спілкується з читачами не тільки через героїв, а й звертається особисто.
Так, пробиратись крізь такі терени тексту і думок було вкрай важко, деякі абзаци доводилось перечитувати декілька разів. Але разом з тим - цікаво, як витинанку робити за незнайомим шаблоном - ніби й знаєш, яким має бути результат, але сам процес роботи захоплює безмежно.

Я покинув Барселону,
— Кін-кону, лін-льону,
Не побачу її зроду.
— Лід-льоду; дід-доду.
Читать далее
6
347
ElenaAnastasiadu17 декабря 2022 г.
Попробую выговорить название на одном выдохе (нет)
Майк Йогансен
"Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію"
Книжка небольшая, но по сюжету заборола меня, даже без предупреждения. Я ж такая конкретная, реальная, а тут сюр за каждым поворотом степной дороги. Даже не знаю почему, но мне всё время эта история казалась похожа на путешествие Дон Кихота (почему?) Ну, вот идет себе по степям странник со своим другом - ординарцем (собакой), чтобы бороться с несправедливостью, приехав из самой Испании. А, может, и не он это вовсе, а доктор, который отбежал на пять сек в кустики уединиться, а невеста уже успела его поискать, проораться, обидеться, разлюбить, изменить и уплыть в закат.
Я, конечно, готова к такому не была. Я всегда не готова. Но история подростка - пятилетнего волка меня покорила. Это было феерично. Охота, коняга, пьяный хозяин, и заблудшая корова, справляющая нужду - вишенка на сюрном тортике.
Ну, и автор в конце стебанул. Мол, я это всё придумал. Ну, вот, а я надеялась))
Качаю скилы языковые и раздвигаю дебри своих горизонтов, закрытые на амбарный замок. Не всё ж драмы понятные читать.
Читать далее
5
142

Все рецензии

Цитаты

maroon_victorovich20 ноября 2016 г.
Ніде не написано, що автор у літературному творі зобов'язався водити живих людей по декоративних пейзажах. Він може спробувати, навпаки, водити декоративних людей по живих і соковитих краєвидах.
4
526
maroon_victorovich20 ноября 2016 г.
Десять років, Альчесто, — це дуже короткий час, і за десять років трудно підняти життя, налигане двомастами років рабства.
2
503
maroon_victorovich20 ноября 2016 г.
Дуже широкий був степ, скрізь був степ назвиш, навзбіч і навперед. Степ був як шайба надоколо них, круглий і безконечний. Ті, хто живуть в горах і в пагорбах, на високих берегах рік і в вогких лісах, тут, ідучи в вічному кільці, не побачили б степу. Його не було. Степ це те, чого немає. Немає ні гір, ні гаїв, ні озір. Є одна шалапутна шайба, над якою тремтить містична блискуча юга.
2
433