Ради этой книги стоит выучить украинский язык!
Данное произведение предназначено только для литературных гурманов. Для тех, кто:
уже достаточно опытен и уже не ведётся на попсовую литературу как на вездесущий фастфуд, несмотря на яркую обложку (навязчивую рекламу) и всеобщий «одобрямс». Ведь по опыту уже известно, что от этого ты не получишь ни вкуса, ниудовольствия;
кто научился ценить и получать удовольствие от тщательно приготовленных основных блюд (классической литературы), научился ценить труд повара (писателя) и наслаждается умелым сочетанием вкусов, а также получает радость от насыщения (интерес к внешней стороне описываемых автором событий и кайф от внутренних смыслов).
Поэтому такой гурман (читатель) иногда позволяет себе блюда высокой кухни (нестандартные книги).
Итак, Майк Йогансен – представитель т.н. «расстрелянного возрождения», – плеяды украинских творческих людей, физически уничтоженных советской властью (Майк Йогансен расстрелян в 1937 году). Даже сейчас широким читательским массам мало известны их имена, а их произведения и подавно. И это упущение нужно ликвидировать. Ведь это как обнаружить неизвестный или утерянный шедевр мастеров эпохи Возрождения. Это нужно не им, невинно убиенным, это нужно НАМ, если мы хотим понять что было ТОГДА, а также разобраться в текущем моменте, ведь он, текущий момент и всё, что сейчас происходит, является следствием того, что было ТОГДА. Уверен, что умный читатель сразу же дополнит меня, что, мол, исходя из предыдущего моего предложения естественным следствием будет и «изменение нашего будущего в лучшую сторону». Да, соглашусь с этим и, в свою очередь дополню, что чтение «Подорожі доктора Леонардо...» ещё и принесёт литературное удовольствие. Там прекрасно практически всё: юмор, философские размышления, красивое описания природы и обстоятельств т.е. всё то, за что мы любим классику.
Но, кроме этого, там ест и элементы литературного приколизма и отзвуки футуризма. Это прозаическое произведение содержит также поэзию шутливого характера, - настолько многогранным писателем был Йогансен. Тут следует отметить, что автор даже по современным меркам был умнее большинства нынешних персонажей, называющих себя интеллектуалами. Шутка ли, он знал древнегреческий и латынь, свободно владел английским, немецким, итальянским, испанским, французским, знал скандинавские и славянские языки. Представляете, какой литературный эксперимент(какое блюдо) он приготовил в рецензируемой книге?!
Итак, произведение начинается вполне в духе современной позитивной психологии, а первое же предложение безоговорочно понравится любителям путешествий:
- Навіть той камень, порепанийі соннивий, що лежить між двома старими дубами при прикрім березі лісового Дінця, на котрім каменю подорожують дуже активні рудуваті мураші – і він подорожує.
Людина ж – не камінь. Людина хоче подорожувати хоча б навколо своєї власної кватири, а тим паче в далекі краї.
Тут же читатель улыбнётся юморному переходу:
«Той, хто сьогодні, негайно, в цю мить не їде в Індію – той позбавлений елементарнісінької людської цікавості!» - так сказав один товариш, коли в нього спитали, чому він проживає весь свій вік лише в своїй кімнаті. І сказавши це, він, не встаючи з ліжка, витяг зі стосу книжок повний каталог нарізних рушниць, як магазинних, так іавтоматичних, фірми Віблі Скот і попрохав більше йому не заважати.
Но что ж по сюжету? Как принято сейчас говорить, автор создал «литературную мистификацию» (с вкраплениями магического реализма) Кстати, ничего антисоветского в книге нет. Ну не считаете же вы за антисоветчину это:
Розповідають також, що компанія веселих молодих людей, февдалів і буржуа, подорожувала була по території бувшої Російської імперії з метою: з'ясувати точно й детально, яка закуска найкраща до горілки. У кожному пункті їхньої подорожі молоді февдали і буржуа випивали, закушували місцевим способом, а бувши рознесені по своїх номерах лакеями, другого ранку акуратно записували свої враження від закуски і наскільки вона полегшала справу випивання. На жаль, революція не дала їм змоги надрукувати свої висновки, і люди не знатимуть повік, яка закуска до горілки найкраща.
Да и вообще советская власть хоть фигурирует в книге, но не является довлеющей. Гораздо больше там вполне метких и актуальних даже сейчас замечаний:
А втім, буває й тепер, що, повернувшись з-за кордону, люди вміють розповісти тільки про те, як у німецьких готелях улаштовані ванни, який обід можна знайти в Парижі, як одягаються халуї в Лондоні і як кусаються клопи в готелях Еспанії. Вони сполучалися з європейським пролетаріатом в тілі проституток і стимулювали пролетарський рух, даючи шоферові дві марки на чай, щоб швидше їхав. Вони повернулися на радянську батьківщину в європейських штанях, з кишенями, напханими гігієнічними резиновими препаратами.
Кстати, обратите внимание: название страны «Испания» по-украински пишется как «Іспанія», но автор намеряно коверкает буквы, показывая особенности произношения. Да, доктор Леонардо со своей Альчестой направляються в Слобожанскую Швейцарию, но автор пишет: «ШвАйцарію», хотя по-украински надо писать» «Швейцарія». Вы не поверите, но именно так, как написано у Йогансена, почти через сто лет, как оно было написано, во время одного популярного телешоу произносит название своей страны представитель Швейцарии говорящий по-русски, именно так, «ШвАйцарія»:)
Во время чтения у меня возникала ассоциация с двумя произведениями: «Дон Кихот» Сервантеса и «Баудалино» Умберто Эко... Всё-таки у мыслящих людей есть что-то общее даже в их литературных мистификациях. Речь идёт не о сюжетах и действиях, а, скорее, о настроениях и переживаниях героев.
Более того, некоторые отголоски можно найти даже в творчестве Пелевина. Вспомните хотя бы «Настольную книгу оборотня», -размышление об английских аристократах-охотниках. У Йогансена, правда не только про английских, но ещё и про французких:
У Франції мисливцем зветься жирний,подагричний рантьє, колишній банкир, фабрикант чи адвокат. Ця людина вже нездатна до фізичного напруження, черево, що не може ходити, золотий мішок, що купив собі маєток «з полювання» або купує право полювати так само, як він купує шантанних актрис. При ньому є кілька лакеїв, що звуться єгерами – один із них ще до того і кухар, другий веде собак, третій несе патрони, четвертий тягає на собі рушниці з вензелями його мосці.
Полює такий мисливець, скажемо, на куріпок чи фазанів, купованих або висліджених в інкубаторах. Він не ходить на місце полювання, а під'їздить автомобілем, він не закладає патрони, а бере набити рушницю з рук єгерових, він не полює, а мордує свійську, нелякану довірливу птицю. Він тільки надушує на спуск – як рекламна міс фірми «Кодак» - «ви надушуєте кнопоку – а ми робимо все інше».
Англійській мисливець людина трохі інакша. Це, правда, той самий банкір, фабрикант чи адвокат, той самий золотий мішок, те саме тріумфальне черево. Але він їздить верхи на коні великою кампанією; з десятком єгерів і з кількома десятками фокс-гаундів заганяє на слизьке зацьковану лисицю. Власне, лисицю женуть собаки, хвоста їй, що зветься урочисто «щітка», одрубує єгер, мисливець тільки їде верхи на коні, пильнуючи, щоб недуже відстати, але й щоб, крий Боже, не перетягти лисиці дорогу.
Людина, що виходить десятки кілометрів, шукаючи дичини, що скрадається до неї на чотирьох, що цілий день не їсть і цілу ніч не спить полюючи, що мерзне на вітру і мокне в болоті, що вміє стріляти в усяких умовах і стріляє нехибно і точно, - така людина у Франції і в Англії зветься – браконьєр, інакше й простіше сказати – злодій...
Какова социальная сатира, а ?!
И кто бы мог подумать, что в книге почти столетней давности, мы найдём такое:
По-перше, дорогий друже, Україна це не Росія. Отже, й ленінградський порт – це не українське місто, хоч українці й претендують на нього, бо він, мовляв, побудований на їхніх кістках –претензія безпідставна, бо Леніград, відома річ, стоїть просто на торф'яному болоті. Але найбільша різниця між українцями та росіянами таїться не в способі варити борщ, смажити ковбасу чи пити горілку. Найкардинальніша різниця між Росією та Україною криється знову в тім-таки ж полюванні.
И далее идёт пояснение способа охоты. Что ж, как видим, нарративы они такие... вечные.
Кстати, несмотря на непростое время, в которое происходит действие произведения, и даже несмотря на смертный приговор, нависший над автором, повествование по-большей части благожелательное, даже позитивное. Некоторые юмористические моменты можно вставлять в современные stand up номера. Например, высокопарное описание голым доктором Леонардо голой Альчесте красоту полёта... комаров в лесу. Эдакая колонка экспериментального юмора.
Учитывая то, что книга написана в 1932 году, её вполне уместно сравнить с произведениями Ильфа и Петрова. Так вот, у Йогансена юмор утончённее, умнее, а местами даже философичнее.
14 понравилось
