Із медом полин

Історія про чотирьох сільських подруг. Дитинство, навчання в школі, перше кохання, перші невдачі і досягнення, - ділилися всім. Бо ж якось так вийшло, що хоч і виховувались вони в родинах по-різному, але здружилися добре, підтримували одна одну без заздрощів, без якогось злого умислу, просто горнулися одна до одної, хай би там що. Минула юність. Доросле життя зустріло кожну з них по-різному. Валька поїхала в місто на навчання, та так і залишилися там. Вийшла заміж, ніби і жила щасливо, та серце рвалося на малу батьківщину, до батьків і бабусі. Старалася переймати традиції, шанувати звичаї. Звісно ж, не забувала і подруг. Але життя в місті давалося взнаки. Якась доля високомірності таки вжилася в молоду жінку. Друге діло Марійка. Залишилася простою селянкою. Набожна, одинока, адже з тих пір, як поховала свого коханого, з яким навіть не поцілувалася, і який навіть не знав про її почуття, більше в сторону хлопців і не дивилася. Кожен день бігала на цвинтар, до могилки. Люди спершу крутили пальцем біля скроні, а потім звикли. Як звикли і до того, що Маргарита пропаща жінка. Любить випити, діти нагуляні, не путня, вся в свою маму, що ж яблучко від яблуньки… Не те що Тетяна. Красива, статна, вдало вийшла заміж, живуть гарно, правда діточок довго не було, але дякувати богові, таки родила сина. Тепер тремтить над ним, як квочка над курчам, пилинки здуває, навіть на люди не виность, стереже від лихого ока.

Так і жили. Якимось чином їм вдалося зберегти дружбу, хоча, якщо подумати, всякого було за роки після школи. Село не пробачає помилок, оступився, будь готовий тримати відповідь перед плітками, насмішками, перешіптуваннями. Щастя, якщо зумів зберегти сокровенне, якщо таємниця не вийшла за межі подвірʼя. Та то й справді треба мати велике щастя. І везіння.

Сумно мені від цього твору. Село показано красивим, це якщо розглядати природу, і неприязним, це якщо про людей. Прізвиська, плітки, забобони, подекуди і невігластво. Ой йо, невесело. Та й дружба дівчат якась не зовсім щира, чомусь пахне користю, особливо якщо порівнювати з книгою Ірен Роздобудько - Тут і тепер .

Та приємних моментів і тут багато. Наприклад, святкування Великдня, описання пасочок і пасхальних традицій. Розмови про бога, притчі, та інше. Цікаво.

Перевод

История о четырех деревенских подругах. Детство, учёба в школе, первая любовь, первые неудачи и достижения, – делились всем. Как-то так получилось, что хоть и воспитывались они в семьях по-разному, но сдружились хорошо, поддерживали друг друга без зависти, без какого-то злого умысла, просто льнули друг к другу, как бы там ни было. Прошла юность. Взрослая жизнь встретила каждую из них по-своему. Валька поехала в город на учёбу, но так и остались там. Вышла замуж, вроде бы и жила счастливо, но сердце рвалось на малую родину, к родителям и бабушке. Старалась перенимать традиции, уважать обычаи. Конечно, не забывала и подруг. Но жизнь в городе сказывалась. Какая-то доля высокомерия всё же вжилась в молодую женщину. Другое дело Маша. Осталась простой крестьянкой. Набожная, одинокая, ведь с тех пор как похоронила своего возлюбленного, с которым даже не поцеловалась, и который даже не знал о её чувствах, больше в сторону ребят и не смотрела. Каждый день бегала на кладбище, к могиле. Люди сначала крутили пальцем у виска, а потом привыкли. Как привыкли и к тому, что Маргарита пропащая женщина. Любит выпить, дети нагуляны, не путная, вся в свою маму, что ж яблочко от яблоньки… Не то что Татьяна. Красивая, статная, удачно вышла замуж, живут хорошо, правда детишек долго не было, но слава богу, родила сына. Теперь дрожит над ним, как наседка над цыпленком, пылинки сдувает, даже на люди не выносит, стережёт от дурного глаза.

Так и жили. Каким-то образом им удалось сохранить дружбу, хотя, если подумать, всякого было через годы после школы. Село не прощает ошибок, оступился, будь готов держать ответ перед сплетнями, насмешками, перешептываниями. Счастье, если сумел сохранить сокровенное, если тайна не вышла за пределы двора. И действительно надо иметь большое счастье. И везение.

Грустно мне от этого произведения. Село показано красивым, если рассматривать природу, и неприязненным, это если о людях. Прозвища, сплетни, предрассудки, кое-где и невежество. Ой ё, невесело. Да и дружба девушек, если хорошо подумать и проанализировать, какая-то не совсем искренняя, особенно если сравнивать с книгой Ирен Роздобудько - Здесь и сейчас .

Но есть и приятные моменты. Например, празднование Пасхи, описание куличей и пасхальных традиций. Разговоры о боге, притчи и прочее. Любопытно.

Чим більше знайомлюсь з зразками української сучасної літератури, тим більше розумію, що це якесь унікальне явище, і тим більше жалкую, що не перекладаються твори російською мовою, бо вони варті того. «Із медом полин»…так поетично і так правдиво. Життя жінки – це і справді із медом полин. Тільки смак такої їжі у кожної індивідуальний: у когось більше полину, а в когось більше меду. Ця книга можливо і не претендує на НЄТЛЄНКУ, але читання цієї книги можна порівняти з розмовою з своїми бабусями, пра-пра-пра бабусями, з жіночою лінією свого роду. Це і цікаво, і…лячно. Бо хто знає, що за гріх , що за муку несе у серці жінка і спогад про нього передається тобі, через роки і сплітається твоя Доля… «Із медом полин» - мудрий роман, і ще раз нагадує, що в житті все трапляється з певною метою, кожен вчинок має свої наслідки:

Думаєш Бог сидить угорі з палицею і тільки жде, кого б то вдарити?... Він «карає», як кажеш, хіба тим, що дозволяє людині робити, що вона хоче, що вважає за потрібне. Бог лишив нам заповіді, і їх треба додержувати не тому, щоб почуватися невільним, а тому, щоб уберегтися од лиха.

І хто знає, може ця прочитана книга вбереже когось від помилок.

Книга прочитана в рамках флеш-моба "Спаси книгу-напиши рецензию!" Тур №18