Мені, львів'янину, було прикро читати книгу, у якій патріотів України, іменами яких названі вулиці не одного міста, називають терористами. Іх імена зазвичай і не називаються:
Сейчас Жовтнева носит имя Дорошенко, а ул. Мира названа по имени одного из главарей оуновских бандформирований.
І це в коментарях, де не місце емоціям і судженням! Ще, виявляється, євреїв у Львові палили і знищували аж ні як не німці, а українці. Це може видатись комусь маячнею, але слово "український" часто особливо підкреслюється у тексті. Так, українська поліція повсюди бере участь у згвалтуваннях, тортурах і стратах, і у той же час автор навіть не хоче згадувати доконані історичні факти масових розстрілів радянськими структурами в'язнів перед здачею міста. На противагу цьому німці закривають очі на халтуру, саботаж тощо. Але ж така поведінка німців у порівнянні з безчинствами радянської влади якраз і мала б пояснювати вибір тих українців, які стали на сторону перших. Замість того, щоб, якщо не шкодити, то хоча б не допомагати окупаційним військам, автор вихваляється заробленими грошима та продуктами, отриманими за показування дороги, чищення взуття, миття виходків. Батько ж, замість того, щоб уберегти сина, навпаки, посилає його знов і знов, аргументуючи таке рішення тим, що він не може прожити без сигарет, які дають хлопцеві німці. Оголошено, що книга - це записи щоденника. Але мені видається сумнівним, що малолітній хлопчина (згідно з його ж словами гвинтівка без штика була більшою за нього на кілька сантиметрів) міг писати такі речі:
Через Львов идут вместе с немцами на восток войска их союзников. Больше всего во Львове венгров, итальянцев, румын. Есть также войска словацкие, хорватские, какая‐то группа Голубой Дивизии 36 , немного бельгийцев, финнов и французов из Организации Тодта 37 . Хуже всего складываются отношения между венграми и украинской полицией. Венгры, где только могут, припоминают дела Закарпатской Украины.
І лише після смерті батька від рук... І тут знову цікаво: забирали німці, допитували німці. А коли балько помер через деякий час, так і не відійшовши від катувань:
Украинская полиция припомнила ему всю его деятельность, австрийское происхождение, отказ подписывать немецкие райхлисты, всё прошлое
Отже, після смерті батька автор потрапляє до в'язниці і отримує потрійний смертний вирок. Те, що його не розстріляли, пояснює дивом і канцелярською помилкою. Звісно, не про все можна написати у щоденнику. Про те, що у записах не все "чисто", свідчить, наприклад таке: у нотатці від 7 жовтня 1943 року автор пише, що пройшов села ... Піски, Козья Воля, Неклань, і, слідуючи далі, 10 жовтня пише:
Вышел из села очень рано и направился в сторону Неклани. Надо было пройти через Неклань и дальше идти по лесу в сторону Большого Села.
Особисто для мене висновок такий - відверте пропагандистське українофобське видання, насичене аж ніяк не любов'ю до свого, а ненавистю до інших народів. Мовби переглянув "Вєсті" з Кісєльовим. P.S. Звісно, я свідомий того, що моя рецензія однобока. Що у поляків є всі підстави бути ображеними (і це м'яко сказано) на українців (як, зрештою, і навпаки). Що я бачив тільки те, що хотів бачити і закривав очі на інше. Але така вже вона вийшла. І якщо мій тон зачепив когось з вас, то так само ця історія зачепила і мене. Вибачайте, якщо образив.
7 понравилось
