Борислав смеется

"Борислав сміється" - продовження повісті " Boa constrictor". Тут ми знову зустрічаємо нечесного на руку підприємця Германа, його сина Готліба. Хоча, на відміну від "Boa constrictor", повість " Борислав сміється" аж ніяк не про Германа, а про боротьбу бідних ріпників із підприємцями-злодіями. Ріпники виступають у ролі робінгудів, які поступово перетворяться на кривавих месників. Самої помсти у творі немає. Напевно, з якихось причин твір залишився недописаним. Так чому ж сміється Борислав? Питання залишається відкритим.

Необыкновенно. Описываемые события происходят в Королевстве Галиции и Лодомерии (в составе Австро-Венгрии). Вторая половина XIX века. С первых же строк автор даёт понять что это произведение о несчастных рабочих и обществе, где всё принимает форму товара. Одни пухнут с голоду, мечтая хотя бы о копеечной прибавки чтобы семью прокормить, их ждёт постоянная угроза безработицы, ежедневные унижения от надзирателей и нещадный тяжёлый труд с переработками и штрафами изо дня в день, из поколение в поколение. Другие купаются в роскоши, радуются безработице, неурожаю, голоду, так как это обесценивает рабочую силу и приносит всё больше прибыли за счёт дармового труда.

Автор показывает нам беззастенчивую изнанку жизни. Предприниматели жаждут подмять под себя всю отрасль в которой вращаются, стать монополистами, а дальше уже расширяться используя всю силу своих капиталов для захвата новых рынков, для капиталовложений в новые прибыльные занятия. Стремятся силой денег покорить, подчинить себе мелких лавочников и объединить под своей эгидой.

"И думал, что достаточно ему только появиться в Бориславе — все покорится ему, и он станет единовластным господином. Он заранее мечтал о том, как он дешево закупит громадные, самые удобные для разработки участки, как заведет себе машины для более быстрого и дешевого извлечения подземных сокровищ, как поднимет всю местную нефтяную промышленность и по своему желанию будет повышать и понижать цены. Между тем на деле все оказалось иначе. В Бориславе были уже свои силы, к тому же такие силы, с которыми ему нелегко было тягаться.

По- думайте только: мы, две первые, смею сказать, бориславские силы, мы породнимся, соединимся воедино: кто тогда сможет противостоять нам? Все будут покорны нашей воле, а кто не захочет, тот одним нашим ударом будет повержен в прах! Подумайте: мы станем хозяевами всего нефтяного рынка, мы будем определять цены, скупим окрестные села, леса, каменоломни и копи! Весь этот край в наших руках. Не только торговые и промышленные, но и политические дела края в наших руках. Все выборы проходят, как мы хотим, депутаты и представители говорят то, что мы велим, защищают наши интересы, помещики и графы добиваются нашей милости! Понимаете ли вы? Мы — сила, и пока будем держаться вместе, до тех нор никто против нас не устоит!"

Автор доказывает нам всю глубину отчаяния на которую обречён рабочий в одиночку в борьбе с неправдой:

"Обидит несправедливо, оскорбит мастер рабочего, урвет кассир несколько центов из жалованья рабочего, прогонит строитель человека с работы без причины или за какое-нибудь резкое слово.. Каждый его может обидеть,, и никто обидчику ничего не скажет, словно так и надо. Вот строитель столкнул человека со стены, обругал самыми последними словами, еще и по шее надавал и прогнал с работы. А что, если бы этот человек обернулся да хоть раз стукнул строителя по затылку? Сейчас же его и в полицию, и в суд, и в холодную!"

На протяжении всей книги вспоминается "Жерминаль" Эмиля Золя. И действительно общий посыл произведения поразительно схож. Однако Франко пошёл намного дальше своего французского товарища и показывает нам не забитое, бесправное, бессознательное существо обречённое вечно страдать, но рабочих - сознающих своё достоинство, по мере увеличения требований улучшения своего материального и культурного положения.

В целом книга очень крамольная для современности. Не могу привести многие интересные цитаты из неё.

Очень высокохудожественная работа, богатый язык, живая мысль в каждом параграфе. Ни слова даром. Вероятно лучшая работа у автора, и она незаслуженно забыта. Но нельзя удивляться почему его нет в современной школьной программе. Написано в 1881. Читается жадно, ничего подобного ещё не встречал.

Дуже боялась починати читати прозу Франка, бо ще зі школи наді мною навис стереотип про те, що класика - це нудно, а українська класика - то й подавно. Але я лишилась приємно вражена - повість є цікавою, емоційною і добре приправленою бойківським говором.
"Борислав сміється" - направду дуже реалістина річ. Читаючи, спостерігаємо за життям ріпників, нафтарів, заможних жидів та інших жителів Борислава і Дрогобича без прикрас, переймаємось їх бідами та горем. Але наприкінець повісті переконуємось, що багатство не завжди запорука щасливого життя, а бідність та злидні не завжди йдуть поряд з нещастям.

У бінго було завдання прочитати класику. Список класики, яку я хочу прочитати вперше або перечитати, в мене нескінченний, тому я довго не вибирала. Вирішила прослухати в додатку абук аудіокнижку, бо колись намагалася подужати Франка, і мене спинила мова, яку неможливо читати сучасному непідготовленому читачеві. Багато застарілих слів, діалектизмів, а ще дуже відчувається вплив німецької граматики. Я не раз і не два ловила типову для німецької мови побудову речень чи звороти.

Першим і найбільшим розчаруванням для мене стало те, що повість незавершена. Я раніше про це знала, звісно, але встигла забути. Тільки вслухалася і звикла до героїв, як все обірвалося. Цікаво, чим воно закінчилося? Вдалося робітникам вибороти правду? А Готліб і Фанні? Як склалися їхні долі?

Другий момент, який я хочу відзначити, і який недавно відзначала для себе після відео в ютюбі - це що в нашій літературі як не козаки, так кріпаки, а як не те і інше, так журба і недоля. Тут якраз журба і недоля. Бідні чесні українці животіють і виживають як можуть, а злі євреї з усіх сил з них збиткуються. Розумію, що в літературі чим гостріший конфлікт, тим цікавіше читати, але тут немає жодного благополучного героя-українця. Всі вони бідні, нещасні, скалічені, обдурені, обпоєні, обкрадені, осиротілі. Жоден не живе собі спокійно в своїй хатинці в мирі і злагоді з собою і світом. Зате євреї - це якийсь осередок зла. Своєю метою життя вони поставили знущання над гоями і тільки це і роблять. І от цікаво, чи це так дійсно було, чи це художній хід автора для підсилення конфлікту.

Враження від книжки не таке вже погане, і я трохи пишаюся собою, що закрила ще один пробіл.

Книжка важка. Подекуди нудна і повна туги. А скільки в ній страждань! Все в кращих традиціях української літератури. Книжка дає інсайт на ті часи, на тих людей і на те як воно непросто-то було. Працівник живий, працівник вмер, да яка різниця? Інші голодні бурлаки прийдуть, буде кому працювати. Викладачі охорони праці мають таки ридати читаючи про це "неподобство".
А Франко... А що Франко? Начебто ні один критик не обіцяв, що Франко легко читається і що його книжки як пісні заходять.
А все таки цікаво, хто ж таки переможе: Бенедьо Синиця, прибічних методів Махатми Ганді (якому до речі було 12 років під час написання книги, тому точно не він був першовідкривачем) чи радикальні бойові брати Бесараби?
Відкритий фінал – це просто каторга для людей-перфекціоністів. Але завершенння книги на кульмінаційному моменті – дуже хитрий авторський прийом. Такий фінал складно забути.