Торговиця

Олесь Шамрій давно уже живе спогадами. Що іще зостається йому, самотньому і постарілому одинаку? Спогади, фігури з дерева, що він вирізає, і Корнель Геродот, старовинний і відданий товариш, друг і сосід.

І згадується Олесеві його українська гімназія, в якій він навчався з таким завзяттям і гордістю. Професор Тарнавецький, шанований учнями викладач романської літератури, і медоволоса красуня Оксана, що вкрала його серце, а своє віддала тому самому професору, а потім Україні. І кароока Нуся, що стала зірочкою його життя, але ж ох як ненадовго.

Ніби недавно він, школяр, радів, що переходить у старші класи. Потім вступ до університету. Коротке, але таке пам‘ятне навчання. А потім вступ до ОУН УПА - і кінець щасливої юності. Адже підпілля означало переслідування, і, звичайно ж, покарання.

Олесь прожив довге, дуже насичене життя. Його хотіли знищити поляки, потім совєти, німці і ті ж такі руські відправили хлопця в табори. Принизити, вбити, знищити … Та не вдалося. Дожив і до проголошення України незалежною, і до помаранчевої революції, так я зрозуміла по тексту).

Ще один повноправний і прекрасний персонаж твору - Коломия, Місто, як називає його автор. Зокрема ройон Торговиця, де проходила значуща частина життя громадян. З якою ж любов‘ю він все це описує! Коломия 30-их вимальовується перед нами у всій тогочасній красі. Багатонаціональне, колоритне містечко зі своїми принадами і властивостями.

Ось дві сосідки панна Амеля та майже панна Ганна, такі точно є в кожному містечку. Все про всіх і про все знають, майже подруги, але суперниці, у кожної за плечима своя любовна історія, і свій біль і сум. А там зустрічалися-любилися двоє таємних, а потім і відкритих коханців, що їм не судилося бути разом, бо була та любов між єврейкою і українцем заборонена і богом, і людьми. А в тому парку Олесь кохав свою Нусю. А в тому лісі розстрілювали німці євреїв. Просто за те, що вони євреї… А там тюрма, в якій посивів, а душею зчорнів Олесь…

Спогади, спогади… Вони майже автобіографічні, бо Роман Іваничук сам з тих місць. Він знав, якто - відстоювати рідну державу, мову, символіку. Як душа світиться, коли співаєш Ще не вмерла в Україні… А ще він добре знав, що герої не вмирають, а зло і всякі покидьки-донощики врешті отримають по заслугам.

Перевод

Олесь Шамрай давно уже живёт воспоминаниями. Что еще остается ему, одинокому и постаревшему? Воспоминания, фигуры из дерева, которые он вырезает, и Корнель Геродот, старинный и преданный товарищ, друг и сосед.

И вспоминается Олесю его украинская гимназия, в которой он учился с таким рвением и гордостью. Профессор Тарнавецкий, уважаемый учениками преподаватель романской литературы, и медоволосая красавица Оксана, укравшая его сердце, а свое отдавшая тому же профессору, а затем Украине. И кареглазая Нуся, которая стала звёздочкой его жизни, но ох как ненадолго. Словно недавно он, школьник, радовался переходу в старшие классы. Затем поступлению в университет. Короткое, но такое памятное обучение. А потом вступление в ОУН УПА – и конец счастливой юности. Ведь подполье означало преследование, и, конечно, наказание.

Олесь прожил долгую, очень насыщенную жизнь. Его хотели уничтожить поляки, затем советы, немцы и те же русские отправили парня в лагеря. Унизить, убить, уничтожить… Да не удалось. Дожил и до провозглашения Украины независимой, и до оранжевой революции (так я поняла по тексту).

Ещё один полноправный и прекрасный персонаж произведения – Коломыя, Мисто, как называет его автор. В частности, ройон Торговица, где проходила значительная часть жизни граждан. С какой любовью он всё это описывает! Коломыя 30-х вырисовывается перед нами во всей красоте того времени. Многонациональный, колоритный городок со своими прелестями и свойствами.

Вот две соседки панна Амеля и почти панна Анна, такие точно есть в каждом городке. Всё обо всех и обо всём знают, почти подруги, но соперницы, у каждой за плечами своя любовная история, и своя боль и грусть. А там встречались-любились двое тайных, а потом и открытых любовников, которым не суждено быть вместе, потому что была та любовь между еврейкой и украинцем запрещена и богом, и людьми. А в том парке Олесь любил свою Нусю. А в лесу расстреливали немцы евреев. Просто за то, что они евреи… А там тюрьма, в которой поседел, а душой почернел Олесь…

Воспоминания, воспоминания… Они почти автобиографичны, потому что Роман Иваничук сам из тех мест. Он знал, как это - отстаивать родное государство, язык, символику. Как душа светится, когда поёшь Ще не вмерла в Україні… А еще он хорошо знал, что герои не умирают, а зло и всякие отбросы-донощики в конце концов получат по заслугам.

Торговиця – район міста Коломия, де з сивої давнини велась торгівля. І поляк, і українець, і єврей виставляв тут на продаж свій крам. Галасливо торгуючи, обмінюючись плітками, мирно співіснували люди. І кожен вважав себе господарем у місті, але сутичок на тлі національному чи релігійному не було. Часто серед дороги, на нейтральній території, зустрічались дві пліткарки пані Ганя і пані Аделя і точили ляси. І як їм тільки удавалося дізнатися всі ті новини, що ось-ось сталися, або стануться незабаром? Без них Торговицю годі й уявити! Кумедні, розважливо наївні, говіркі панянки.

Тут, на Торговиці спалахує кохання між українцем Корнелем і юдейкою Сальомеєю. Але німецька окупація нагло втрутилась в їхні плани. Сором’язливе кохання Олеся Шамрая до чарівної красуні Оксани Москалівни теж зруйнувала війна та смерть. Поступово до мирного існування Торговиці вривається війна і оповідь робить різкий рух. Автор поринає в історію, забираючи з собою читача. І читач слідує за авторам, довірившись історичній достовірності оповідки, бо засмічена радянською історією голова потребує перезавантаження.

В історичному романі «Торговиця» мова йде про покоління автора від 30-х років минулого століття під час польської, радянської й німецької окупацій і здобуття героями України довгоочікуваної Незалежності. Роман Іваничук проливає світло на темні плями в історії України: створення ОУН УПА, підпільні рухи, боротьба за волю України. Автор звертається до історії, щоб переосмислити її, зробити висновки, розставити акценти.

Роман Іваничук робить нам безцінний дарунок. Він дарує нам „найгострішу зброю — історичну пам'ять“. Нам зосталося тільки прийняти, розчинити в собі цю правду.

"Торговиця" - це ода рідному місту і присвята всім тим, хто боровся за незалежність власної країни. Коломия (її автор називає Місто), в основному - квартал Торговиця, є повноцінним персонажем твору на рівні із людьми. Майстерно передана атмосфера (гамірний базар, мальовнича природа, таємні коханці, суспільством "невизнані" шлюби, колоритні сусідки, що голосно пліткують серед вулиці, місцевий галасливий п"яничка, високоосвічена, високоінтелектуальна, думаюча інтелігенція), настрої, що панують серед населення, і взаємини між різними етнічними групами. Автор ніби освідчується своєму Місту, віддає шану його непохитному духу. Роман побудований у формі роздумів і спогадів Олеся Шамрая - чоловіка, що пройшов крізь горнило війни, окупацію трьох ворожих держав - Польщі, Росії, Німеччини, знов Росії, але поклав життя у боротьбі за волю України. Мені навіть важко уявити, що довелось відчути і пережити герою, що сотні разів опинявся за крок до загибелі - в тюрмі камери смертників, під пильним наглядом спецслужб, щоразу озираючись і переховуючись, у вічних морозах концтабору, без надії побачити кохану жінку чи батьків. А Олесь - це образ, в якійсь мірі, збірний. Це наші дідусі і бабусі. Вони відчули на власній шкірі, бачили власними очима всі ті звірства, що чинила кожна з окупаційних влад. І мова не йде про відібрану волю, а про конфісковане право на життя - масові розстріли без провини, каторга без складу злочину, приниження гідності.

«...кати ніколи імен не мали й до жодних націй не належали - то звиродніла банда, яка не має ні своєї історії, ані культури, а сумління й жалю до людей - ні крихти.»

Але попри все вони зуміли вижити, зберегти мову і традиції, відстояти нашу незалежність ціною власного здоров"я, спокою і благополуччя. Проза Іваничука дуже інтелігентна, коректна, багата й поетична. Її хочеться читати повільно спокійними вечорами, насолоджуючись кожним реченням. Думаю, це жива класика української літератури.