Голодные игры. И вспыхнет пламя. Сойка-пересмешница

Я не просто у грі, я з Богзом. З моїми друзями.

– Можливо, він бачить мене такою, якою я є насправді…

– Він таки врятував тобі життя, Піто. І не один раз.
– Він зробив це заради неї,– Піта кивнув на мене. – Заради повстання. А не заради мене самого. Я нічого йому не винен.
Я не повинна була втручатися, але я не витримала.
– Можливо, ти правий. Але Магс мертва, а ти живий. Це щось таки значить.

У їдальні панували веселощі, і все завдяки гарній їжі, яка здатна зробити людей добрішими, радіснішими, оптимістичнішими і зайвий раз нагадати їм, що життя чудове. їжа лікує людей краще за будь які ліки.

Вороття немає. Тому ми просто повинні змиритися

– Зможеш. Ми обидві зможемо. Ми ж переможці, пам’ятаєш? Ми здатні пройти крізь вогонь і воду

Замість відсторонитися, він нахилився ще ближче до мене.
– Ти вважаєш мене безсердечним.
– Ні, я знаю, що ти не такий. Але не можу просто відмахнутися від того, що сталося, – мовила я.

– Припиняй шукати собі неприємності на голову.

– Однак тобі довірилися. Коли треба було витягнути мене з арени, – нагадала я. – І ще тебе всі бояться.
– Може, тут. Але не в Капітолії. Капітолій – ось кого зараз усі бояться.

– Завдання всіх і кожного – вберегти тебе від смерті.
– Саме через це ти ненавидиш мене? – запитала я.
– Частково, – визнала вона.