Твори: В 4 т. Том 3: Усмішки, фейлетони, гуморески, 1944-1950

Остап Вишня читається зазвичай ще в школі. Потім, якщо вам вистачить сміливості обрати професію філолога, то ще й в інституті. Але його завжди мало. Хочеться цієї милої іронії і веселих оповідок читати ще і ще. Власне, з такою метою я і взялася за цей томик.
Загалом збірка справляє враження доволі суперечливе. Головною моєю ціллю були „Мисливські усмішки”, а що вони аж наприкінці книги, то і читалося все по черзі. Так от, досить багато речей були мені не те що не веселі, а й нецікаві і навіть неприємні. Куди не поткнися — всюди пропаганда краси й насилля комунізму-соціалізму і співання панегіриків самі-знаєте-кому. В оповідках з циклів „Зенітка” і „Весна-красна“ їх ще доволі трішки. Часом навіть майже непомітно, але все одно — мусить бути. От читаєш, приміром, гумореску про стареньку бабусю автора, як вона боялася потягу, як ходила по столиці, як лякалася висоти балкону в театрі… І все так гарно, так мило-кумедно. А наприкінці — бум! — які ж мужні-сміливі-рішучі радянські жінки! „Хай живе, хай уславляється радянська жінка, жінка вільна, жінка-творець, жінка-мати.“ У мене було стійке враження, що от написав Остап Вишня чудову усмішку, згадав, що треба ж „Партія веде!“ десь вставити, почухав потилицю і приліпив в кінці абзацик)
У збірці „А народ війни не хоче“ стає все більше політики, а „Самостійна дірка” — це суцільні саркастичні (я б навіть сказала, трішки жовчні) оповідки про ОУН-УПА, висміювання настроїв на незалежність… Звісно, все треба сприймати з огляду на час написання (а Остап Вишня на той час тільки-тільки відбув термін заслання), але якщо вам до рук втрапить саме такий томик, рекомендую переходити відразу до „Мисливських усмішок”)
От „Мисливські усмішки“ — це прекрасна краса! :) Тут вам і „історії з життя“, а мисливці, звичайно, завжди розповідають правду і тільки правду. І безліч практичних рекомендацій: наприклад, ви дізнаєтеся все про види рушниць і набоїв, про те, як полювати на ведмедя за допомогою арифметики, що робити з сомами, які такі завбільшки, що ковтають собак на раз-два, і, звісно, як варити і їсти суп з дикої качки) А як він описує природу, з якою любов’ю і ніжним замилуванням! І все це з такою доброю приємною іронією, усмішкою в куточку губ) І байдуже, якщо ви ніколи не тримали в руках нічого страшнішого за водяний пістолет, „Мисливські усмішки“ сподобаються всім і кожному, обов’язково :)
Читайте і усміхайтеся)