Золотые страницы украинской литературы
- 70 книг
Ваша оценкаНищівна сила слова найпопулярнішого в післявоєнний час гумориста і сатирика спрямована проти фашизму, українського націоналізму, фальшивої буржуазної демократії. Поряд з цими гострополітичними творами — тут і високопоетичні усмішки про людей, що прикрашають нашу землю, славлять трудовими здобутками Батьківщину.
Рейтинг LiveLib
4,0
1 оценка
- 50%
- 4100%
- 30%
- 20%
- 10%
Ваша оценкаПрочитали 2Хотят прочитать 2
Рецензии
crazy_squirrel28 декабря 2013 г.Читать далееОстап Вишня читається зазвичай ще в школі. Потім, якщо вам вистачить сміливості обрати професію філолога, то ще й в інституті. Але його завжди мало. Хочеться цієї милої іронії і веселих оповідок читати ще і ще. Власне, з такою метою я і взялася за цей томик.
Загалом збірка справляє враження доволі суперечливе. Головною моєю ціллю були „Мисливські усмішки”, а що вони аж наприкінці книги, то і читалося все по черзі. Так от, досить багато речей були мені не те що не веселі, а й нецікаві і навіть неприємні. Куди не поткнися — всюди пропагандакраси й насиллякомунізму-соціалізму і співання панегіриків самі-знаєте-кому. В оповідках з циклів „Зенітка” і „Весна-красна“ їх ще доволі трішки. Часом навіть майже непомітно, але все одно — мусить бути. От читаєш, приміром, гумореску про стареньку бабусю автора, як вона боялася потягу, як ходила по столиці, як лякалася висоти балкону в театрі… І все так гарно, так мило-кумедно. А наприкінці — бум! — які ж мужні-сміливі-рішучі радянські жінки! „Хай живе, хай уславляється радянська жінка, жінка вільна, жінка-творець, жінка-мати.“ У мене було стійке враження, що от написав Остап Вишня чудову усмішку, згадав, що треба ж „Партія веде!“ десь вставити, почухав потилицю і приліпив в кінці абзацик)
У збірці „А народ війни не хоче“ стає все більше політики, а „Самостійна дірка” — це суцільні саркастичні (я б навіть сказала, трішки жовчні) оповідки про ОУН-УПА, висміювання настроїв на незалежність… Звісно, все треба сприймати з огляду на час написання (а Остап Вишня на той час тільки-тільки відбув термін заслання), але якщо вам до рук втрапить саме такий томик, рекомендую переходити відразу до „Мисливських усмішок”)
От „Мисливські усмішки“ — це прекрасна краса! :) Тут вам і „історії з життя“, а мисливці, звичайно, завжди розповідають правду і тільки правду. І безліч практичних рекомендацій: наприклад, ви дізнаєтеся все про види рушниць і набоїв, про те, як полювати на ведмедя за допомогою арифметики, що робити з сомами, які такі завбільшки, що ковтають собак на раз-два, і, звісно, як варити і їсти суп з дикої качки) А як він описує природу, з якою любов’ю і ніжним замилуванням! І все це з такою доброю приємною іронією, усмішкою в куточку губ) І байдуже, якщо ви ніколи не тримали в руках нічого страшнішого за водяний пістолет, „Мисливські усмішки“ сподобаються всім і кожному, обов’язково :)
Читайте і усміхайтеся)10247
Цитаты
- crazy_squirrel17 декабря 2013 г.
Петро Іванович — гончатник… І яка є в нього сука Флейта, як вона ганяє! По два місяці вовка ганяла. А спочатку боялася, перший раз як наткнулася на вовка, вискочила на просіку "бліда-бліда, як стінка!" — "Чотирнадцять вовків колись за нами з Флейтою гнались!"
— Ну, Петре Івановичу! Невже таки чотирнадцять?!
— Факт! Спитайте Флейту! І обидва сірі!41,6K - crazy_squirrel1 октября 2013 г.
Коли роман складається з кількох книг, він уже тоді буде — "логія".
Як з трьох книг — трилогія.
З трьохсот книг — трьохсотлогія.
А як більше, то вже буде "Рятуйтелогія".3930 - crazy_squirrel17 декабря 2013 г.Читать далее
Осінь…
Ліс стоїть задумливий, печальний: йому ось-ось треба пишне своє вбрання скидати, підставляти свої віти дощам холодним, хуртовинам сніговим.
Листя з суму жовтіє, а деяке з туги кривавиться.
Ось падає кленовий лист, — умер він, одірвався з рідної йому галузки і падає.
Він не падає сторч на землю — ні.
Йому так не хочеться йти на вічний спокій, лежати і тліти серед завмерлих собратів своїх…
Він кружляє на галявині, то вгору підноситься, то хилиться до землі.
Ой, як не хочеться йому тліти!
Останнім конвульсійним рухом він поривається вгору, до світла, до сонця, що так пестило його, так голубило…
Але нема вже сили в кленовому листу, нема вже життя в нього, падає кленовий лист на землю і затихає…
Навесні на його місці молодий буде лист, зелений, він з вітром розмовлятиме, хапатиме жилками своїми сонячний промінь, під дощем купатиметься й росою умиватиметься…22,5K