Тарас Шевченко. Вірші. Поеми

Доле, де ти? Доле, де ти?
Нема ніякої?
Коли доброї жаль, Боже,
То дай злої, злої!
Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
А дай жити, серцем жити
І людей любити,
А коли ні... то проклинать
І світ запалити!
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше - спати, спати
І спати на волі -
І заснути навік-віки,
І сліду не кинуть
Ніякого: однаково -
Чи жив, чи загинув!

Люди гнуться, як ті лози,
Куди вітер віє.

КАТЕРИНА

Молітесь Богові одному,
Молітесь правді на землі,
А більше на землі нікому
Не поклонітесь. Все брехня -
Попи й царі...

НЕОФІТИ

О люди! Люди небораки!
Нащо здалися вам царі?
Нащо вам псарі?
Ви ж таки люди, не собаки!

В своїй хаті своя правда,
І сила, і воля.

І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОДЖЕННИМ

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива,
Як Господа слово.

ДО ОСНОВ'ЯНЕНКА

Гроші мур ламають.

Єсть люде на світі -
Сріблом-злотом сяють,
Здається, панують, -
А долі не знають, -
Ні долі, ні волі!
З нудьгою та з горем
Жупан надівають,
А плакати - сором.
Возьміть срібло-злото
Та будьте багаті,
А я візьму сльози -
Лихо виливати;
Затоплю недолю
Дрібними сльозами,
Затопчу неволю
Босими ногами!

КАТЕРИНА

Так-то так!
Найшовсь-таки один козак
Із міліона свинопасів,
Що царство все оголосив:
Сатрапа в морду затопив.

ЮРОДИВИЙ

Якого ж ми раю
У Бога благаєм?
Рай у сердце лізе,
А ми в церкву лізем...