Черевички Божої Матері

Я дещо спантеличена цією книгою. Чимось близька та рідна видається мені буковинська магія, та часом вкрай незбагненна.

"Якось так чудно та Северина кожного разу говорить -так, ніби сон у неї вливає..."

Здається щось подібне пані Марія робить у кожною книгою зі мною.

Десь так мені думалось до середини історії Іванки - простої наївної, геть іще дитячої. Аж поки темрява, що прикривалась ніччю не показала свого справжнього обличчя. І пролилась правда ножем в серце. Скільки ще має пройти часу, вирости поколінь, щоб цей біль перестав бути нашим? Та як нема у світі чужих дітей, так нема і чужої кривди. Принаймні мені дуже хочеться у це вірити.

P.S. Для тих хто читав таку популярну книгу-фантазію Мальчик в полосатой пижаме Джон Бойн просто прохання для порівняння прочитайте Черевички Божої Матері, щоб відчути справжній дитячий погляд на велике людське горе.

В цій книзі я знайшла свої дитячі сни та мрії. Цитата: «Але добре було знати, як воно там, на небі… Коли була така драбина, щоби потайки залізти та роздивитися, що на небі робиться» Коли я була маленькою й сама про таке думала, а ще щоб зібрати драбини з усієї вулиці та скріпити їх до купи то точно змогла б на небо забратися. І знову ж, відсилку до цього я знайшла у цій маленькій книжечці: Цитата: «Але ні в кого в селі немає такої довгої–предовгої драбини, що могла би дістатися неба. Данило Данищук тримав під своїм дровітнем довжелезну драбину. Та що, як вона дістає лише до вершечка оборога з сіном. От коли би із братчиками прикласти Данилову драбину до гори Круглої, а до неї приточити ще май одну довшу драбину – якраз би стачило.