Знак четырех. Этюд в багровых тонах. Приключения Шерлока Холмса. Возвращение Шерлока Холмса. Собака Баскервилей

Наконец, дошли руки почитать классику мирового детектива в оригинале. Язык тут вязкий и тяжелый, с громоздкими конструкциями и местами подустаревшей лексикой. Все это придает колорита, сразу уносит в ту самую эпоху. И вот «на арене» появляются всеми любимые джентельмены, и делают, вроде бы, те вещи, которые мы от них ожидаем. Но почему—то ощущения динамики, накала, интриги, в отличие от просмотренных фильмов и сериалов, не возникает совершенно. Если коротко и без спойлеров, то, наверное, для этого повторного знакомства надо было выбрать какую—то другую часть, в которой больше Лондона и находчивых джентельменов и меньше Юты с ее мормонами.

Вообще моя любовь - Эркюль Пуаро)
Но ведь есть не менее знаменитый сыщик - Шерлок Холмс, о котором я не читала ни единой книжечки, и тут очень захотелось))

Начала по порядку, с самой первой "Этюд в багровых тонах", там автор знакомит нас с доктором Уотсоном и самим Шерлоком Холмсом и мы переносимся на Бейкер-стрит)

Конечно, то что сейчас скажу, немного невежливо, но не осуждайте меня раньше времени))
Первую треть я читала и думала: "Что за дичь? Эркюль в сто раз круче!", НО! потом события каак начали разворачиваться, и я читала и вокруг себя ничего не слышала и не видела - так Артур Конан Дойл завладел моим вниманием)

Не знаю, как в остальных его книгах, но эта поделена на две части: 1-я описывает преступление и раскрывает убийцу без всяких объяснений (вот это мне сразу и не понравилось: внезапно Холмс объявил имя, и на этом часть - бац - закончилась, без всяких там улик, которые можно было бы подбросить читателю, чтобы дать возможность подумать, посоревноваться с сыщиком - как в Агаты Кристи)

А вторая часть рассказывает историю о том, что привело преступника к злодеянию (тут я поняла, почему так закончилась 1-я часть и взяла свои слова назад))
Это очень необычный ход)

Ну а в конце Холмс так лихо раскладывает все по полочкам, что невольно думаешь, что ты и сам мог бы раскрыть это преступление, ведь всего лишь нужно применить метод дедукции и подумать логически)

Оповідання «Чорний Пітер» розповідає про розслідування кривавого вбивства колишнього морського капітана Пітера Кері, якого через звірячу вдачу прозвали Чорним Пітером. Одної ночі капітана у відставці знайшли мертвим у його «каюті», прибудові на його подвір’ї, яка зсередини повністю відповідала своїй назві. Незважаючи на те, що за допомогою до Холмса звернулись не одразу, наш блискучий детектив за допомогою логічних спостережень розгадує справжню особу вбивці і тим самим рятує від звинувачення молодика, якого поліція помилково заарештовує.

Историю о собаке Баскервилей знает, наверное, каждый. Если не с книги, то с фильма. Я, в том числе, сперва посмотрел советскую экранизацию. Гениальная игра актеров создала настолько ярких персонажей, что, читая повесть, не мог представить себе иные образы, кроме как Шерлок-Ливанов и т.д. И постоянно в мыслях проигрывалась мелодия из фильма. Именно это знание сюжета и убило мистическо-детективную загадку, так как мне заранее было известно, чем все закончится.
Сюжет интересный и весьма динамичный (что меня удивило), но слог автора (или перевода?) показался наивным и напыщенным. Создавалось впечатление, что читаю подростковую литературу.
Тем не менее, высокую оценку ставлю книге автора, создавшему свыше ста лет назад любимых всеми персонажей, которые остаются интересными до сих пор.

Вбивши свого головного персонажа в оповіданні «Остання справа Шерлока Холмса», Артур Конан Дойль тим прирік себе на нелегке завдання — якщо колись у світ вийде продовження пригод знаменитого детектива, доведеться придумати логічне пояснення тому, як він залишився живим. На щастя, в автора це вийшло. В оповіданні «Порожній будинок», яке починається зовсім не з цього, автор зумів не тільки несподівано "повернути" Холмса, але й придумати вичерпне пояснення того, як Шерлоку вдалось вціліти у сутичці з Моріарті та чим він займався увесь цей час. До того ж, справа, яка фігурує в основі розповіді, виявилась вельми цікавою та інтригуючою. Смерть вельможного юнака Рональда Адера, якого знайшли мертвим у власній кімнаті, оповита загадковістю на відсутністю будь-яких логічних пояснень. Тим цікавіше стає розслідувати цю справу разом з нашим давнім другом.

«Собака Баскервілів» стала першою книгою про Холмса за майже десять років відпочинку від цього персонажа, під час якого сер Артур Конан Дойль зосередився на інших жанрах літератури. Та попри здавалось би жирну крапку у пригодах Шерлока, яку автор поставив оповіданням «Остання справа Шерлока Холмса», відомий детектив таки повернувся, та ще й не просто у більш звичному форматі короткої розповіді на 25-30 сторінок, але у вигляді повноцінної повісті на більш ніж 150 сторінок тексту.

І хоч ця повість написана як спогад Доктора Ватсона і ніяк не продовжує сюжет після «Останньої справи Шерлока Холмса», велику цікавість вона викликає з перших сторінок. Річ у тім, що повість ця — зовсім не схожа на попередні роботи автора, бо має зав'язку пов'язану з легендою. Артур Конан Дойль, який зазвичай старався розказати історії, які цілком можливі і в реальному житті, тепер пише про щось зовсім незбагненне з точки зору матеріального світу.

Одного дня за загадкових обставин помирає багатий представник аристократичного роду — сім'ї Баскервілів. За легендою, яку розповідаю Холмсу, лікар померлого, смерть була не простим збігом обставин, а наслідком нападу химерних розмірів собаки, яка переслідує дім Баскервілів на протязі багатьох років. Холмс, як людина науки, звісно виключає факт присутності надприродніх сил, проте що далі — то більше підстав задуматись про протилежне.

Після половини повість набуває присмаку жахів і автор не на жарт розкручує тему страху. Завдяки цьому, а також майстерно прописаним другорядним персонажам і розкішному опису похмурих місцин села, де відбувається , ближче до кінця атмосфера нагнітається і в голові будуються різноманітні теорії, кожна з яких не все пояснює. На щастя, в кінці автор дає вичерпне логічне пояснення всьому, що відбувається.

Как читатель детективного жанра я, в общем-то, новичок, но, откровенно говоря, рада, что не начала знакомство с этим жанром с творчества Конана Дойла, а в частности с этой повести. Детективы мне нравятся за загадки и сложные задачки, а здесь автор изначально лишил читателя возможности самому добраться до разгадки и всю интригу раскрыл чуть ли не на первых страницах.
И ещё не менее неприятное то, что здесь, в общем-то, сложно идентифицировать Англию конца XIX века, по описаниям это может быть любая другая эпоха, а то и альтернативная реальность.
Ну и главные герои... Возможно это фильмы Масленникова дают о себе знать, где Ливанов и Соломин совершенно невероятно сыграли культовых сыщиков, но так или иначе, а книжные Холмс и Уотсон совершенно не впечатляют - Шерлок кажется высокомерным и заносчивым, а Уотсона вообще сложно разглядеть.
В общем, неловко говорить такое о классике жанре, но я действительно не впечатлена и ожидала большего. Хотя возможно, возраст уже не тот, возможно, переросла я уже Дойла...а может и недоросла, чтобы оценить по достоинству, но так или иначе, а мне скорее не понравилось то, что я прочитала.

Щойно закінчив читання «Останньої справи Холмса», яка, мушу визнати ще самою своєю назвою, а ще більше початком, навела на мене відчуття ностальгії, подібної до тої, що відчував сам доктор Ватсон, починаючи цю розповідь. Моє знайомство з особистістю цієї непересічної особистості на ім'я Шерлок далеко не повне. Оскільки читаю за порядком виходу книг, моїм «екватором» у знайомстві з усіма книгами про Холмса, буде «Собака Баскервілів», яку я читатиму наступної.

Але навіть цього, навіть на половину не повного знайомства, виявилось цілком достатньо, щоб прив'язатися до цих друзів настільки, що усе прочитане в цьому оповідання я пропускав через серце, а закінчивши читати, ще довго думати про те, що сталось.

Ні, тут ви не знайдете блискучої демонстрації можливостей Холмса. Навіть знайомство з настільки загадковою персоною як професор Моріарті не викличе у вас захоплення через побіжність опису його особистості та блискавичний, не уважний до подробиць, розвиток подій. Але цілком імовірно, що після прочитання вас, як і мене, огорне почуття безвиході та жалю, подібні до тих, що відчував у кінці доктор Ватсон, партнер великого детектива, але в першу чергу свого найкращого друга Шерлока Холмса.