Лицарі любові і надії

...не завжди йдеться про свободу тіла. Неволя духу — найстрашніша із несвобод, проте не кожен її відчуває.

Історію пишуть живі.

За життя треба боротися, особливо, якщо воно дає тобі такий шанс!

Музика і молитва — ниточки до Господа, послані душі, щоб не заблукати, не збочити, не зникнути, не зневіритися.

Любов — як блискавка, влучає там, де й не чекаєш.

Та життя підсвідомо протестує проти смерті, коли бачить її впритул.

Коли співають гармати, дрючки мовчать.

Так, смерть — єдиний спосіб утекти від мук — пережитих і майбутніх. Але це занадто легко — піти із життя. Цього вони й хочуть — щоб усі ми пішли, вступилися, зникли, щоб перестали існувати. А разом із нами — Бог, бо він живе у наших душах. А в їхніх, порожніх, випалених червоною загравою — помер, вони убили в собі відчуття Творця і вдячності Йому.

Мабуть, «завжди» значить, що ніхто не пригадує іншого.