Dandelion Wine

Как и ожидалось, эта история вызывала больше эмоций, когда я читала данное произведение в 11 классе. Однако, это не делает произведение плохим, просто читать нужно в определённом возрасте.

Однако, несмотря на то, что книга кажется немного наивной и детской, у нее хорошо получается создать атмосферу лета. Поэтому желательно её читать в начале лета, чтобы пропитаться приближающейся атмосферой.

Данная книга является сборником рассказов, которые соединены общими героями. Которые перекликаются между рассказами.

Рассказы несут в себе историю разных возрастов, мы можем посмотреть на жизнь как со стороны ребёнка, так и со стороны взрослых людей, так и людей пожилого возраста

ВИНО ИЗ ОДУВАНЧИКОВ. Р. Брэдбери.

Это самая летняя книга. Я перечитываю ее каждое лето. Как по нашей русской традиции новый год не наступит пока мы не посмотрим «Иронию судьбы», так мое лето не начинается пока я не прочитаю «Вино из одуванчиков».

История одного лета глазами 12-летнего мальчишки. Маленький сонный городок, залитый солнечным светом и ароматом дикого винограда и лесной земляники. А вот чудеса в нем случаются совсем не маленькие - его жители готовят волшебный напиток из одуванчиков, чтобы морозным январским утром хлебнуть летней жары, а в соседнем гараже стоит удивительная машина счастья, способная дать человеку все, чего он только пожелает.

Нам, взрослым очень не хватает таких вот чудес, когда еще можно искренне удивляться, бесстрашно открываться миру и совершать свои открытия, по-настоящему радоваться и печалиться, не искать причин и виноватых, а просто жить. Пробовать эту жизнь на вкус, принимать все, что приходит, отпускать все, чему пора уходить и знать, что впереди еще вся жизнь.

Автор невероятным образом преломляет все события через призму детства, позволяя читателю посмотреть на все детскими глазами, когда все невзгоды отходят на второй план, а сердце наполняется радостью от того, что жизнь продолжается.

Книга очень яркая, теплая, уютная, оставляет долгое приятное послевкусие. Любимая. Ее, как и вино, нельзя читать залпом, а нужно смаковать каждую страницу и наслаждаться терпким вкусом повествования.

Книга о вещах, которые взрослые давно забыли, но которые дети проживают снова и снова, стремятся запомнить, но время искажает и теряет воспоминания. Долгожданное детьми лето, запах скошенной травы и прохладный ветер в жаркий летний день. Почувствуйте эту атмосферу детства. Цель книги-это помочь вспомнить старикам, что и они были когда-то детьми, закупоривали воспоминания в бутылках, мастерили машину счастья. В книге много интересных мини-историй жителей городка, этим она и инетерсна. В каждой истории ты найдешь что выделить для себя.

Обожнюю книги в яких цікава назва, яка ніяк не розкриває суті чи бодай натякає про що книга. Після прочитання цього твору я залишився у захваті. Якщо ви раптом захочете поринути в атмосферу літа зі всіма атрибутами та відчути дитячу безтурботність цієї пори року, то ця книга ідеально підійде.

До цього твору я читав «451 градус по Фаренгейту» та «Марсіанські хроніки» і на основі цього очікував, що ця книга теж буде з жанру фантастики. Проте це швидше автобіографічний роман, де Бредбері описує своє рідне місто. Головний герой твору - 12 річний хлопчик Дуглас - живе в невеликому місті з різними жителями, кожен з яких має свою життєву історію.

Не зважаючи на легкий та атмосферний стиль написання, Бредбері чудово описує світ очима дитини та змушує задуматися над різними речами, які не помічаєш в дорослому віці.

Головний герой в певний момент усвідомлює, що він живий, а також розуміє, що обов’язковим крім життя є також і смерть:

«Мені треба відчути все до кінця,- думав він.- Дайте мені стомитися, відчути справжню втому. Я не повинен забути, що я живий, я ж тепер знаю, що живий, і не повинен забути про це ні сьогодні, ні завтра, ні післязавтра»

Цікавим є також історія про те, як місцевий винахідник вирішив зробити машину часу. Бредбері через головного героя проектує думку про те, що щастя для кожного своє і завжди є з тобою:

«Найперше, про що дізнаєшся в житті,- це що ти дурень. І найостанніше, про що дізнаєшся,- це що ти той же таки дурень. За одну цю годину я хтозна-скільки всякого передумав. І я дійшов висновку: Лео Ауфмен - сліпець!.. Ви хочете побачити справжню Машину щастя? її винайдено зо дві тисячі років тому, і вона й досі працює-не весь час однаково добре, ні, але працює. І вона завжди тут, при тобі».

В книзі немає екшену, чіткого розвитку подій. Це просто одне маленьке літнє життя двох молодих хлопців. Якщо ви хочете почитати маленьку невимушену книгу з доброю, літньою атмосферою, я рекомендую взяти в руки "Кульбабове вино"

Ще більше оглядів на книги українською https://t.me/ka1dzen