Зірка для тебе

Те, що поруч з тобою є хтось ще не означає,що ти не сам.

А листя, як слова, на землю впало,
на зелен-трави, на мої сліди.
З тобою ми ще стільки не сказали —
ходи сюди, поглянь, поглянь сюди.

Тут — зорі, золоті і п’ятипалі,
сухі долоньки змучених дерев.
З тобою ми ще стільки не сказали,
а докір в горлі, наче дим, дере…

В потоках слів земля шукає броду,
тримається крайобрію ледь-ледь.
Нема поганої погоди у природи.
Життю, як листю, не пасує смерть.

Ми близькі і далекі — як два океани. Ми єдині і вічні — як вічна вода. Це неправда, що в світі колись нас не стане, Бо залишаться пісня й трава молода. Хай не маємо часу поглянути в небо, У якому шукали ми Шлях Чумаків. Як він нас поєднав — говорити не треба, Ми про це пам’ятаємо. Ми — і зірки. Хай простори їх вічні, холодні і чисті Тихим сяйвом зігріє зоря молода. Ти поглянеш на неї і знову згадаєш, Як колись нас п’янила весняна вода.

Людина мусить бути комусь потрібною, щоб жити.

Не дозволяй нікому обтинати тобі крила...

Ставайте собою і не озирайтеся на минуле, бо воно вже минуло, а ми з вами є зараз, тут і тепер.

Охо-хо, коли дивитися лише під ноги, так легко перетворитися на крота... Хлопці, не будьте кротами, кротів до неба не пускають...

Коли ти маєш у серці щиру віру, то ніяких оберегів не треба, щоб та віра твоя відбулася.

Коли поруч із тобою хтось, то це не означає, що ти не сам

«Любов — найважливіша частина Мови, якою говорить світ. Вона старша від людства, давніша від пустелі».

Із мене вийняли вогонь.
Із мене серце видирали.
І наче зграя злих ворон —
Клювали, дзьобали, з’їдали.

А я тепер — пуста й німа.
Вогонь погас і плачуть очі.
Облиште всі. Одна. Сама.
І зимний вітер серед ночі.

Той, хто навчився любити інших, отримує серце.

Дайте поплакати,
дайте поплакати
і розчинитися в морі солонім,
дайте побути - собою - усякою,
дайте зануритись в щастя
і в горе.

Як покохала -
зіркою стала, -
в сяйво долонь
так щасливо летіла!
Радістю,
втіхою
стати хотіла.

Стала лиш
опіком -
серця і тіла.

Чи боліла тобі, дівчино, колись любов так сильно, що хотілося розтяти собі груди і викинути з нього серце, якого вже там усередині, здається, й не залишилося?

Коли ти чогось прагнеш, цілий Всесвіт змовляється, щоб допомогти тобі.

Послухай, будь ласка, послухай всім тілом:
Це зорі прислали цю музику нам.
Тумани украсти нас, певно, хотіли,
Ми танули й вірили тільки зіркам.

Ми линули в ніжності тихих мелодій,
Зникали у тиші слова і думки.
Ми бУли - у Вічності!
(Правда, то згоден?)
Ми бУли.
Ми є.
Ми самі вже - зірки.

Можна мати все-володіти державами, рабами, підданими. Та чи можна володіти людською душею?

Наша ангели-оборонці найчастіше приходять до нас не з неба... Вони приходять звідти, звідки і мають прийти, та обирають собі найдивніші образи, інколи не зовсім ангельські подоби. Тут найголовніше все вчасно зрозуміти і впустити їх у своє життя, коли вони надсадно гримають у двері твого сумління.І тоді вони не тільки підставлять тобі плече, а й прикриють крильми. Тільки не зрадь себе і не зрадь довіри до себе.

Любов — то коли більше віддаєш, аніж береш...

Що може розповісти півторарічна дитина про себе? Людська свідомість надто куца в такому віці, ти настільки довірливий і відкритий, що світ здається безпечним. Адже поруч вони, відповідальні дорослі, котрі мають оберігати — мама, тато — люблячі, турботливі.