Цитаты из книги Des Fleurs Pour Algernon

Я хочу быть умным если они разрешат мне.

Даже в выдуманном мире должны существовать правила.

Я ответил, что нет у меня никаких проблем. Он рассмеялся, встал и подошол к окну.

• Чем разумнее ты становишься, Чарли, тем больше их будет возникать.

Я — человек. Я должен любить. Чарли Гордон

Я ненавидел ее, как никого раньше, — за легкие ответы на трудные вопросы и материнское воркование.

…эмоциональные проблемы не могут быть решены так же, как интеллектуальные.

"Уложу вещи, и смоемся отсюда. Только ты и я. Парочка доморощенных гениев ударяются в бега."

Хорошо, если бы это воспоминание оказалось фотографией, чтобы я мог разорвать ее, а клочки в отместку швырнуть в физиономию Нормы. Мне хочется крикнуть ей: «Плевать мне на эту собаку! Она принадлежала бы только ей! Я никогда не допустил бы, чтобы она полюбила меня больше Нормы. Мне хотелось только, чтобы Норма играла со мной, как и раньше, и чтобы ей никогда не было плохо».

Я не чув розмов про реабілітацію, про те, що одного дня цих людей можна буде повернути у світ. Ніхто не говорив про надію. Я мав таке відчуття, ніби ті люди мали справу з живими мерцями або навіть гірше - з людьми, які ніколи не були живими й наділеними знаннями. Із душами, що зів'яли на самому початку й були приречені тупо дивитися на час і простір кожного дня...

Самота надає мені шанс читати й думати...

Мені важко утриматися щоб не подзвонити їй. Я починав і зупинявся кілька разів. Мені треба триматися якнайдалі від неї.

Немає значення, що він думає про себе. Звичайно, він цінує себе надто високо, ну то й що? Чоловік повинен цінувати себе високо, щоб узятися за таку справу. Я бачив чимало людей, схожих на нього, і знаю, що під їхніми помпезністю та самовпевненістю ховається чимала порція невпевненості й страху.

• Чому ти не дивишся на мене? Ти вдаєш ніби я не існую?
• Ні, Чарлі, - прошепотіла вона. - Я вдаю, ніби я не існую.

• Звичайні люди, - сказала вона, - можуть бачити дуже мало. Вони не можуть надто змінюватися або підійматися вище, ніж вони є, але ти геній. Ти підійматимешся вище й вище і бачитимеш щораз більше. І за кожним кроком тобі відкриватимуться світи, про які ти навіть не знав, що вони існують.

Я ненавиджу свою самітну кімнату, й мені не хочеться йти додому.

Навіть коли я намагаюся викинути її зі своєї пам'яті спогади повертаються з минулого, щоб отруїтимене тут і тепер.

А может быть, я уже свободен? Может, страх и тошнота уже не море, в котором тонут, а всего лишь лужа, криво отражающая прошлое? Я свободен?

Она сказала што не разрешила бы это за весь чяй в китае. Я сказал што это не за чяй а штобы стать умным.