Заметіль

Зимова історія… Холодна мов розпечений сніг. Гаряча, немов задубілі долоні. Пронизлива немов політ у прірву. Там, куди впадеш, не буде соломи. Звідти немає стежки. Зате туди проникає з небес сліпуче сонце. Таке сонце можна побачити тільки на дні. І ти робиш свій крок, останній крок на зустріч собі. І світ припиняє своє існування. Щоб розпочатися заново в тих, хто ще не знає себе. Новим витоком, новим вихором заметілі. Той, хто впаде, навчиться вставати. Той, хто встане, зможе розпочати шлях наго...

Рейтинг LiveLib

4,1

17 оценок

5
24%
4
76%
3
0%
2
0%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 18Хотят прочитать 26

Рецензии

GraceMime
28 июля 2016
Скалічена душа калічить тіло
Неочікувана розповідь про життєві колізії, де все перевертається з ніг на голову і навпаки. Початком роману я була дещо заскочена - дівчина-інтерн з хорошими перспективами раптом кидається з вікна восьмого поверху, ведучи при цьому полеміку з Богом у власній голові. Оце, думаю, депресивна штука, ще й влітку. Але виявилось все дуже інтригуюче, цікаво, емоційно, де справжня драма переплітається з глибоким психологізмом.
По закінченню я зробила висновки - від долі не втечеш, а все пізнається в порівнянні. Трагедія і біль, що приходить за нею, можуть змінитися всеохоплюючим щастям, якщо докласти краплиночку зусиль.

Що б там не казали, але нове життя завжди краще за пройдене, новий виток спіралі завжди вищий за попередній і поки це не усвідомиш, не відчуєш полегшення...
Анна Хома - майстер слава. "Лемберг. Під знаменами сонця" і "Заметіль" схожі за манерою написання, тональністю дотепів, обізнаністю авторки в темі (і це я не тільки про інтубацію трахеї).
Рекомендую читати всім, кому потрібен невеличкий "струс", і не спішіть робити передчасні висновки, все може виявитися зовсім не так...
Читать далее
16 понравилось
461
Natali39419
3 марта 2014
Заметіль дужчала, щедро засипаючи снігом все сміття, яке траплялось їй на шляху. Кожного року вона прилітала, щоб змінити цей світ на краще. Це було її призначенням-перетворювати чорний колір у білий. Місто спостерігало за нею мільйонами вікон. Шугнувши у височінь, вона задоволено оглянула зроблену роботу.
На ранок небо не впізнає землю.
Один із героїв книги висунув припущення, що зиму люблять лише діти, але мушу з ним не погодитись я її теж люблю. (Може я в душі все ще дитина) Завжди з завмиранням чекаю першого снігу, того справжнього, лапатого, що стиха опускається. Для мене це казка. Та й час, коли все стає сніжно білим теж приховує в собі якусь магію. В такі часи завжди згадується: "розпочати все з чистого листа". І я справді вірю, що цей сніг, цей час насправді принесе щось нове, переверне все з ніг на голову і обов"язково настане казка у різдво така тепла і рідна. Але зазвичай ці чекання невиправдані, але це не головне, правда ж? Головне. що у наш кам"яний вік з усіма капіталістичними відносинами,у час егоїстів у нашому житті все ще є місце казці.
Важко говорити щось про цю книгу. про всі ті перипетії життя, що чекали за кожним поворотом на Оленку і на Богдана, важко оцінити через що вони пройшли. Але кінець вийшов по-справжньому світлим і білим, як і та заметіль, що супроводжувала їх у найбільш епохальні часи. Важить те , що вони все це витримали і не зламались, не стали черствими і жорстокими. Вони вистояли. А ще дуже запам"ятався та сподобався головний бухгалтер - Зеник, він просто лапочка. Неперевершений персонаж, що змушував посміхатись крізь сльози. Та й увесь персонал реабілітаційного центру заслуговує уваги і надихає створювати подібну атмосферу навколо себе. Колись і мені випала нагода працювати в подібному колективі і в прямому сенсі слова летіти на роботу на крилах. Але на жаль це реалії життя і подібні речі тут зустрічаються вкрай рідко. Але ми всі має право і сили змінити все на краще і для цього не обов"язково чекати заметілі...
З.Ы. З весною вас всіх!!))
Читать далее
14 понравилось
148