Заметіль

Зимова історія… Холодна мов розпечений сніг. Гаряча, немов задубілі долоні. Пронизлива немов політ у прірву. Там, куди впадеш, не буде соломи. Звідти немає стежки. Зате туди проникає з небес сліпуче сонце. Таке сонце можна побачити тільки на дні. І ти робиш свій крок, останній крок на зустріч собі. І світ припиняє своє існування. Щоб розпочатися заново в тих, хто ще не знає себе. Новим витоком, новим вихором заметілі. Той, хто впаде, навчиться вставати. Той, хто встане, зможе розпочати шлях наго...

Рейтинг LiveLib

4,1

17 оценок

5
24%
4
76%
3
0%
2
0%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 18Хотят прочитать 26

Рецензии

Аноним28 июля 2016 г.
Скалічена душа калічить тіло
Неочікувана розповідь про життєві колізії, де все перевертається з ніг на голову і навпаки. Початком роману я була дещо заскочена - дівчина-інтерн з хорошими перспективами раптом кидається з вікна восьмого поверху, ведучи при цьому полеміку з Богом у власній голові. Оце, думаю, депресивна штука, ще й влітку. Але виявилось все дуже інтригуюче, цікаво, емоційно, де справжня драма переплітається з глибоким психологізмом.
По закінченню я зробила висновки - від долі не втечеш, а все пізнається в порівнянні. Трагедія і біль, що приходить за нею, можуть змінитися всеохоплюючим щастям, якщо докласти краплиночку зусиль.

Що б там не казали, але нове життя завжди краще за пройдене, новий виток спіралі завжди вищий за попередній і поки це не усвідомиш, не відчуєш полегшення...
Анна Хома - майстер слава. "Лемберг. Під знаменами сонця" і "Заметіль" схожі за манерою написання, тональністю дотепів, обізнаністю авторки в темі (і це я не тільки про інтубацію трахеї).
Рекомендую читати всім, кому потрібен невеличкий "струс", і не спішіть робити передчасні висновки, все може виявитися зовсім не так...
Читать далее
16
461
Аноним3 марта 2014 г.
Заметіль дужчала, щедро засипаючи снігом все сміття, яке траплялось їй на шляху. Кожного року вона прилітала, щоб змінити цей світ на краще. Це було її призначенням-перетворювати чорний колір у білий. Місто спостерігало за нею мільйонами вікон. Шугнувши у височінь, вона задоволено оглянула зроблену роботу.
На ранок небо не впізнає землю.
Один із героїв книги висунув припущення, що зиму люблять лише діти, але мушу з ним не погодитись я її теж люблю. (Може я в душі все ще дитина) Завжди з завмиранням чекаю першого снігу, того справжнього, лапатого, що стиха опускається. Для мене це казка. Та й час, коли все стає сніжно білим теж приховує в собі якусь магію. В такі часи завжди згадується: "розпочати все з чистого листа". І я справді вірю, що цей сніг, цей час насправді принесе щось нове, переверне все з ніг на голову і обов"язково настане казка у різдво така тепла і рідна. Але зазвичай ці чекання невиправдані, але це не головне, правда ж? Головне. що у наш кам"яний вік з усіма капіталістичними відносинами,у час егоїстів у нашому житті все ще є місце казці.
Важко говорити щось про цю книгу. про всі ті перипетії життя, що чекали за кожним поворотом на Оленку і на Богдана, важко оцінити через що вони пройшли. Але кінець вийшов по-справжньому світлим і білим, як і та заметіль, що супроводжувала їх у найбільш епохальні часи. Важить те , що вони все це витримали і не зламались, не стали черствими і жорстокими. Вони вистояли. А ще дуже запам"ятався та сподобався головний бухгалтер - Зеник, він просто лапочка. Неперевершений персонаж, що змушував посміхатись крізь сльози. Та й увесь персонал реабілітаційного центру заслуговує уваги і надихає створювати подібну атмосферу навколо себе. Колись і мені випала нагода працювати в подібному колективі і в прямому сенсі слова летіти на роботу на крилах. Але на жаль це реалії життя і подібні речі тут зустрічаються вкрай рідко. Але ми всі має право і сили змінити все на краще і для цього не обов"язково чекати заметілі...
З.Ы. З весною вас всіх!!))
Читать далее
14
148

Все рецензии

Цитаты

Аноним30 января 2019 г.
Виявляється, немає гіршої роботи, ніж вимушене неробство.
4
76
Аноним3 марта 2014 г.
У його очі бажано було не заглядати. Хтозна, чи божевілля не заразна хвороба.
4
24
Аноним3 марта 2014 г.
Заметіль дужчала, щедро засипаючи снігом все сміття, яке траплялось їй на шляху. Кожного року вона прилітала, щоб змінити цей світ на краще. Це було її призначенням-перетворювати чорний колір у білий. Місто спостерігало за нею мільйонами вікон. Шугнувши у височінь, вона задоволено оглянула зроблену роботу.
На ранок небо не впізнає землю.
3
21