Репетитор

Правда — вона як дощ. Інколи дрібно січе — бридка, дошкульна правда, — залазить за комір, в очі, і не сховатися від неї під парасолею. Інколи — рвучко періщить по обличчю, видирає парасолю з рук, і потрібно добре позачиняти вікна й двері, аби вона не прорвалася досередини.
А буває правда тепла і смішна, коли з краплинами води бавиться сонце і не може ними натішитися, і ти не знаєш, що робити з зайвою парасолею. Таку правду називають сліпою. Хоча так, здається, називають лише дощ.
Сліпий — значить незрячий. А незрячого може скривдити кожний брехун. Тому, напевно, теплих і смішних правд так мало.

«Люди часто власні припущення перетворюють на реальний факт, коли хтось авторитетний висуває ті самі припущення, і деталі, які не стикувалися раніше, тепер стають несуттєвими, перекреслюються, забуваються. Послужлива фантазія домальовує моменти, яких бракує, інколи настільки виразно, що люди починають вірити, що так саме і було насправді, вірити беззастережно, та ще й переконувати у власній правоті інших. Люди дуже часто за власним бажанням стають сліпими. А все тому, що не хочуть зайвий раз думати, аналізувати, коли бачать перед собою просте і наглядне пояснення. І їх буває дуже важко переконати у помилковості їхніх суджень».