Зараз мені бракує точної цитати, але хтось із відомих анархістів минулого, здається, Камю, писав про особливу мужність – бути на війні дезертиром. Начебто немає насправді нічого героїчного в тому, щоб організованим стадом атакувати ворожі шанці, бо так тобі скомандували твої зверхники. Шлях дезертира натомість – це шлях зреченого самітника, проти якого всі: власне командування, товариші по зброї, ворожа армія, мирне населення. Вибір дезертира – це вибір персональний, це бунт особи. Справді, якщо б усі чоловіки стали дезертирами, на світі виявилося б одним різновидом насильства – військового – менше. Чому

Ще в нього є про карму і переселення душі. Ми звикли посміюватися над цими ланцюгами переродження - ось ти жив, як свиня, то свинею і станеш. А ти щуром. А ти травою. А ти слоном або мудрецем. Найгіршим мені видавався фінал: сягнувши досконалості, ти більше не народжуєшся і більше сюди не повертаєшся. Ти зливаєшся з Ним, ти стаєш атманом, возз'єднаним у Брахмані і з Брахманом. Оце й здавалось мені найжахливішим: перестати народжуватися, втратити себе у кожному дзеркалі. І як завершення - цілковити злиття і розчинення в Чомусь Найбільшому. На дідька воно мені, це вічне блаженство Чогось Найбільшого, якщо при цьому я себе втрачаю?

Так от - кожна така подорож з одного кінця в іншмй обходилась йому в неповні десять доларів. Саме стільки коштувало сполучення між Фраником і Перемишлем. Усю решту шляху, себто в десяток разів довший відтинок між Перемишлем і Ноттінгамом він долав автостопом і не платив за це ані цента. Цей відступ я зробив, щоб ти краще зрозумів, що таке місто Перемишль з нашої потойбічної перспективи. Це такий географічний пункт, з якого нарешті починається автостоп, розумієш? Автостоп як спосіб життя і цивілізована модель.