Русский национализм и Российская империя

Книга американского историка Эрика Лора посвящена важнейшему сюжету истории Первой мировой войны в России - притеснительной и карательной политике властей в отношении подданных враждебных государств и, в еще большей степени, тех российских подданных, которые были сочтены неблагонадежными в силу своей национальности или этнического происхождения. Начавшись с временных мер, призванных обеспечить безопасность тыла, эта политика переросла в широкомасштабную кампанию "национализации" империи. Отказ о...

Жанры

Рейтинг LiveLib

4,1

21 оценка

5
33%
4
52%
3
10%
2
5%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 25Хотят прочитать 80

Рецензии

DeadHerzog9 августа 2014 г.
Революция пожирает своих детей, русский национализм уничтожил своего родителя - Российскую империю. С начала Первой мировой войны царский режим проводил целенаправленную политику раскручивания волны шовинизма, то союзничая, то вынужденно оглядываясь на прессу правого толка, провинциальные торговые и промышленные круги, массы рабочих и партийных радикалов. При этом каждое движение властей, каждый законодательный акт, каждое решение приводили к катастрофическим последствиям: национализация промышленности у "враждебных подданных" вызвал гнев многих нейтральных государств и экономические санкции (например, со стороны США, разозленных разгромом компании "Зингер"), а также падение производства в ВПК, массовые депортации евреев спровоцировали хаос на железных дорогах и эпидемии в некоторых губерниях, изгнание немецких колонистов обрушило сельское хозяйство, и так дышавшее на ладан из-за повальной мобилизации и привело к голоду и недостатку зерновых, национализация земель в Западном крае и на Украине привел к широко распространившемся среди крестьян убеждении в скором переделе всех, в том числе помещичьих, земель. Как бы ни было избито это сравнение, но царское правительство в прямом смысле пилило сук, на котором сидело. Ослабляя консервативные, промонархические элементы (такие, как немцы-колонисты и остзейские бароны), он одновременно усиливало своих врагов - социалистические, либеральные и националистические партии, этнические меньшинства, земства. В самый ответственный момент у монархии просто не осталось друзей, зато с врагами недостатка не наблюдалось.
На примере шагов, которые изначально предполагались временными, американский славист Эрик Лор наглядно демонстрирует, как менялась логика событий: очень скоро вместо "подданных враждебных государств" стало "враждебные подданные", основной целью национализации земель вместо колонистов стали немцы, вместо защиты оборонного комплекса от иноземного засилья на первый план вышла русификация промышленности. Основываясь на огромной массе российских и зарубежных источников, автор доказывает один нехитрый тезис: меры по защите империи превратились в меры по созданию мононационального государства. Причем попытка защитить коренную нацию вылились в рост сознательности среди национальных меньшинств. Меры, которые потом были почти под копирку переняты большевистским правительством (национализация собственности, выселения целых народностей), привели не к расчистке земли для русских крестьян, а сделали провинции более мононациональными - Грузия стала более "грузинской", Латвия стала более "латышской", немцы осознали себя как единую общность и сформировали общенемецкие организации, боровшиеся за свои права, так же поступили и евреи. Попытка модернизации в общеевропейском ключе обернулась катастрофой для династии, так и не понявшей, что империя и национализм несовместимы.
Читать далее
11
514
giggster11 августа 2014 г.
Два головних висновків з книжки. Перше – російська історія, як не дивно, дійсно безперервна. Багато з методівв, що їх використовували більшовики, беруть свій початок не з Маркса, а з Ніколая. Саме з початком першої світової почалася масова експроріація майна у неблагонадійних верств населення під пристойними приводами захисту інтересів держави. Саме за Ніколая було здійснено перші висилки цілих народів – німців, євреїв, татар та інших «ворожих підданих» – поняття, що тлумачили дуже широко. За Ніколая з'явилия й перші концентраційні табори. Тобто більшовики, за великим рахунком, просто продовживали розпочату справу. У цьому відношенні новим змістом наповнюється назва «жовтневий переворот», який лише з часом перетворився на революцію.
Друге спостереження – події початку 20-го століття нагадують стан справ у сьогоднішній Росії: нездаре керівництво, яке, здається, вміло приймати лише стратегічно невігідні для себе рішення. Загальна атмосфера підозрілості, шпигуноманії, шовіністична істерія в пресі, яку влада намагалася спочатку використати в своїх цілях, але згодом сама попала під вплив багато в чому нею ж самою згенерованого угару, уже не в силах ані його контролювати, ані кудись скеровувати, лише нестися разом з ним до краху.
При цьому руйнівний характер самих заходів проти «ворожих піданних» була очевидна з самого початку. І якщо на початку в уряді ще лишалися люди, які про це говорили (як і в Госдумє, де той самий Мілюков, наприклад, попереджав ще 1915 року «Если вы начинаете с земель колонистов, они закончат вашими.») Почати хоча б з того, що на відміну від інших країн, де піддані інших держав займали, як правило, маргінальні ніши в державі, «в России подданные в будущем враждебных государств занимали непропорционально значительную долю важных позиций в экономике в качестве крупных предпринимателей, инвесторов, управляющих фирмами, землевладельцев, владельцев магазинов, высокооплачиваемых служащих, инженеров, мастеров и квалифицированных рабочих». Об'єктивно кажучи, ці іноземці (плюс уже натуралізовані іноземці) створювали економіку Росії. Використавши їх, влада вирішила радикально і швидко перекроїти країну, відібравши бізнес і землю для передачі титульній нації, щоб «натянуть небольшую шкуру нации на гигантское тело империи». Хіба згодом не те саме по суті вчиняли й більшовики, коли відбирали у кулаків і середняків землю і майно, щоб перерозподілити серед жебраків з тим самим результатом – щоб отримати економічне ніщо.
Паралелі між практиками царського уряду і більшовицького, з одного боку, і царського уряду і теперішнього уряду Росії, з іншого, вражають. Можна згадати, наприклад, Бонч-Бруєвича, відомого більшовицького діяча, який під час першої світової очолював Московський військовий округ. Після знайомства з діяльністю влади царської Росії уже зовсім не дивує, що він так органічно вписався в ніби цілком новий контекст.
Що ще звернуло на себе увагу – репресії по відношенню до євреїв, яким узагалі важко знайти логічне пояснення. Якщо репресивні заходи щодо підданих Німеччини, Австро-Угорщини чи Оттаманської імперії можна зрозуміти хоча б з формальних причин – захист держави від потенційних ворогів (хоч би якими непропорційними і руйнівними для самої держави ці заходи не були), то як у цьому списку опинилися євреї – загадка, пояснити яку можна лише тотальним антисемітизмом в Росії тих часів.
Загалом, незважаючи на доволі вузьку тематику, книжка виявилася напрочуд корисною для розуміння причин і реальної сутності подій 1917 року.
Читать далее
8
207

Все рецензии

Цитаты

zhen271124 октября 2019 г.
Если в предвоенные десятилетия даже самые агрессивные культурно-русификационные практики прежде всего стремились обратить национальные меньшинства в православную веру и ассимилировать их с русской культурой, то война принесла с собой качественные изменения. Административные практики, исследуемые в данной работе, не имеют ничего общего с ассимиляцией или обрусением. Фактически натурализация иностранцев была отброшена как вредоносная, а медлительность различных комиссий и комитетов, рассматривавших жалобы о льготах и исключениях, показывает, что признаки и степень ассимиляции имели малое значение по сравнению с национальной принадлежностью или периодом натурализации иммигрантов. Целью ограничительных и репрессивных мер было не ассимилировать отдельных лиц, но национализировать столь крупные «абстракции», как экономика, земля или население.
Читать далее
1
141