Безумці. З історії кохання Михайла Коцюбинського та Олександри Аплаксіної

...Лючія йде, а її образ залишається перед тобою як символ безжурної юності в таких оазисах, як оці пристань, готель, острів, де дівчата наповнюють зміст свого життя морем і коханням

Ти так старанно і правильно лишаєш мене-людину за бортом свого існування сьогодні, а мене відкладаєш на інші життя, яких, я впевнена, ніколи не станеться. Чи принаймні в яких не буде нас - отаких, що потребуємо одне одного нинішні.

Думаєш: неначе щасливі ті письменники, які ніколи не сумніваються в цінності того, що пишуть. Але міра щастя може коливатися. Тож щасливіші ті, які сприймають людей так само, як повітря, коли дихають, чи - як сонце або хмари, навіть не міркуючи над тим, що вони мають якийсь глибший сенс і що саме завдяки тому сенсові треба їх відтворювати.