Сторожова застава

Нова повість неперевершеного майстра українського дитячого історичного роману Володимира Рутківського присвячена героїчним і маловідомим сторінкам нашого прадавнього минулого. П'ятикласник Вітько Бубненко якимось дивом потрапляє у 1097-й рік, де разом зі славетними праукраїнськими богатирями Іллею Муровцем, Олешком Поповичем та Добринею захищає рубежі нашої землі, тобто землі Руської.

Жанры

Рейтинг LiveLib

4,3

75 оценок

5
48%
4
40%
3
11%
2
1%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 93Хотят прочитать 73

Рецензии

Aries_Domini13 мая 2013 г.
"Як невидимий ящір, кігті випустив дріт.
І летить птеродактиль, він тепер вертоліт".
Ліна Костенко
Якби Рутківський, з яким я познайомилася лише днями, трапився мені у віці 10-12 років, я була б вражена, приголомшена, заскочена зненацька і далі в тому ж дусі. Жалкую, що моє дитинство минуло без нього. І, водночас, я щиро переконана, що кожна книга знаходить нас саме тоді, коли ми цього потребуємо. Не зарано і не запізно, а саме вчасно. Як тільки такі різноспрямовані думки уживаються в моєму мозку - важко сказати, одному Богові відомо, напевно. Але оскільки прощалася я із книгою не без жалю, - скажу вам відверто, - то, мабуть, вона знайшла мене тоді, коли треба було.
Початок вразив не дуже, а от за подальшим розгортанням подій спотерігала з цікавістю.
Школяр Вітько Бубненко, збираючи інформацію про історію рідного краю, опиняється в печері Чортового яру і через діру в стіні потрапляє в іншу добу, де надворі 1097 рік, Русь, котра вже навернулася у християнство (про це, однак, згадок у тексті немає, натомість де-не-де згадуються язичницькі символи, а одного з героїв зовуть Велесом), відбивається від набігів половців. На престолі - князь Володимир Мономах. Його син Святослав - почесний бранець половців (інакше висловитись не можу - з огляду на описані умови його утримання в полоні), який має гарантувати ненапад Русі на половецькі землі. Тобто їм до нас можна, а нам до них - зась! Русичі не здаються, воюють. Під проводом - кого б ви думали? - Олешка Поповича, Добрині Микитовича та Іллі МуроВця (саме так - через літеру В). [Наша відповідь Чемберленові :) ] Давно уже спочиває у віках Микула Селянинович, а на землі руській так само неспокійно, як і завжди. Ну, просто прохідний двір, а не держава: то печеніги, то половці, пізніше будуть монголи та інші вдалі і не дуже завойовники. Проте одних цих інгредієнтів замало, аби історія змусила вас співпереживати і з нетерпінням і острахом чекати на розв'язку. Виявляється, що часова діра відкрита не 24 години на добу, 7 днів на тиждень, і нашому сучасникові буде не так і легко повернутися додому. Якщо взагалі вдасться це коли-небудь зробити. Із такими гіркими думками він добровільно-примусово лишається в ХІ столітті і береться до зброї разом зі своїми предками. Одразу зрозуміло (навіть якщо не зазирати в кінець), чим усе завершиться. На те вона й щаслива історія, щоб ворогам перепадало на горіхи і вони ще довго носа не потикали і не розкривали рота на чужий коровай, щоб полонений Святослав завдяки хитромудрому планові утік від половців, щоб богатирі здійснили свої подвиги, а Вітько повернувся до рідної Воронівки. Цікаво, як на мене, обіграний Вітьків ліхтарик як знаряддя відлякування половців.
Мені завжди важко звикати до нових героїв. А потім відчуваєш, що вони для тебе - немов старі знайомі (та що там знайомі - тут як-не-як про предків наших ідеться). Починаєш вболівати за них, сприймаєш близько до серця їхні негаразди. Якщо так, то я познайомилася з хорошим оповідачем, до якого хочеться повернутися, але вже в інших його творах... Тим часом ситуація на сторінках "... застави" загострювалася, події ставали дедалі драматичнішими, напруженішими й насиченішими. Блокбастер би зняти, чи що? Бо тут вам і войовничі жінки й дівчата (тітка Миланка, Росанка, Оленка), і хоробрі богатирі (один з яких унадився в сад діда Овсія і безсовісно краде там вишні), і родинні таємниці (чергові "скелети в шафі"), і "жахнючий печерний змій" (той самий ліхтарик, якщо пам'ятаєте), і соковита мова ("Бо той гаспид, розумієш, так вперезав, що в голові і досі макітриться")... Перелік можна продовжити, чим вам заманеться.
Але найбільший здобуток і шарм повісті - її власне історична складова, адже історія, як із подивом дізнається Вітько, - це не нудний текст на папері. Для когось минуле було теперішнім і складалося із реальних доль, пам'ять про які дійшла до нас настільки фрагментарно, що ні в чому не можна бути впевненим. Усе тут - напівказка-напівбувальщина. У нашій історії знайдеться чимало сторінок, оплакуваних і досі. Але вони не складають всієї "книги буття українського народу". Коли я забуваю про це, книги нагадують мені: немає лиха без добра, біда і щастя завжди крокують пліч-о-пліч.
Якби про кінематограф як засіб пропаганди (звісно ж, у позитивному значенні цього слова, бо пропагувати можна не лише ненависть, зверхність і ворожнечу, а й національну історію та культуру, наступність поколінь, цінності дружби, любові, взаємної підтримки, мужності тощо) хоча б зрідка згадувала держава, то одного чудового дня ми могли б отримати якісний і нешовіністичний український історично-пригодницький фільм. Сподіваюсь колись дожити до цього дня. І повернути наше загублене і майже втрачене минуле, присвоєне різними охочими до цього сусідами. Таке ненав'язливе патріотичне виховання теж, як не дивно, є складовою національної безпеки (з якою у нас постійно були кепські справи).
І останнє - ілюстрації. Чудові, як зазвичай і буває у Максима Паленка (після Владислава Єрка він є одним із улюблених моїх художників-ілюстраторів), живі, іронічні й героїчні. Вони ще більше наблизять Вас до тексту. Придивіться до шолома, перевернутого догори дриґом, - і побачите тризуб. Я можу помилятися, але, здається хлопчик на останній внутрішній ілюстрації (с.301) дуже схожий на самого пана Володимира Рутківського?
Отже, перед нашими очима постає не просто текст, а палімпсест, на якому крізь свіжі записи й зображення проступають давні письмена й туманні постаті княжого руського минулого і ще багатьох інших шарів нашої історії.

"Тиша і спокій панували навкруги.
Не диміли сторожові вогні в засульських дібровах. Та й самих дібров уже не було. Не здіймалася курява на дорогах. Лише ген-ген, біля самого обрію, сріблом віддавали широкі присульські заплави.
І ніде жодного половця".

Невже минулося? Нарешті спокій? Ні, здалося, бо спокій нам тільки сниться. У кожного покоління свої турботи.
UPD від 17 грудня 2013 року.
"Сторожову заставу" таки буде екранізовано: сценарій напише Сашко Дерманський; режисер - Юрій Ковальов. Вихід стрічки заплановано на 2015 рік. Ура, панове!
Читать далее
15
781
Valeriya_Andreeva5 марта 2019 г.
Сила волі та сила справжньої дружби!
Коли я побачила цю книжку в магазині - взяла без вагань. Тому що з цим автором вже знайома. Його казка "Гості на мітлі" мені дуже сподобалася.
"Сторожова застава" - це український дитячий історичний роман з елементами фантастики. Головний герой - п'ятикласник Вітько Бубненко звичайний школяр, який відпочиває на канікулах. Разом з однолітками він намагається знайти якісь цікаві історичні факти про рідне село Воронівку. Його однокласники вважають, що їхнє село дуже примітивне і не має видатної історії. Вітько Бубненко вважає інакше. І мабуть саме завдяки його вірі Доля нагородила цього хлопця незвичайною пригодою в минуле. Головний герой зовсім випадково знайде в печері Чортового яру таємну діру в стіні. І через неї якимось дивом потрапить у зовсім іншу Воронівку, а саме у 1097-й рік, де познайомиться зі славетними проукраїнськими богатирями Іллею Муровцем, Олешком Поповичем та Добринею та буде захищати рідну землю.
Дуже класна книжка. Читається легко. І звичайно від неї більше будуть у захваті діти, але й дорослі читачі отримають задоволення від цього твору.
Тому, якщо ви побачите десь у бібліотеці чи у книжковому магазині цю книжку - не зволікайте! Це дуже класна річ!
Читать далее
11
894
Galarina18 марта 2019 г.
Нечитаного Руткiвського залишається все менше.
Нова iсторично-пригодницька книга з елементами фантастики.
Перед нами село Римiв 1097 року. На село напалають половцi, тож небезпека чекає на кожного.
В iншому часовому просторi, в селi Воронiвка (колишнiй Римiв) дiтлахи зацiкавилися iсторiєю свого краю. Та так завзято, що один з них потрапляє в прадавнж минуле.
Як завжди у Руткiвського чимало цiкавих героiв, чимало пригод та iсторичних екскурсiв.
А ще серед героїв э трож богатирiв - Муровець, Попович та Добриня. А Руткiвський пропонує своє трактування цих iсторичних постатей.
Читать далее
10
1,2K

Все рецензии

Цитаты

VaiNary16 октября 2015 г.
Всім було відомо, що русичі ніколи не вбивали своїх бранців. Здебільшого брали за них викуп, або мінялися полоненими. Бо дурні. Нищити треба, нищити всіх, хто під руку потрапить! Щоб не було потім кому меча підняти.
1
620
fleriana7 июня 2014 г.
Затям собі, Мирку, - сказав він. - Затям назавжди: собаки лихих не люблять
1
663