Три товарища

"... я смыл с неё кровь. Я был как из дерева. Причесал её. Она отстывала. Я перенёс её в мою постель и накрыл одеялами. Сидел около и не мог не о чём думать. Только сидел на стуле и смотрел на неё. Вошёл наш пёс и сел рядом. Я видел, как изменилось её лицо. А я всё сидел и смотрел и не мог ничего с собой поделать. Потом наступило утро, и её больше не было"

Еге ж, - подумав я, - якби все було так просто! Він допоможе, він завжди допомагає! Але чи допоміг він Бернарду Візе, коли той з простріленим животом лежав у Гаутольстерському лісі і волав до бога? Або Качинському, що поліг у Гандземе, лишивши хвору дружину з дитиною, якої ще не бачив? Чи допоміг він Мюллерові, Леєру, Кеммеріху або маленькому Фрідманові, Юргенсу, Бергеру і мільйонам інших? Достобіса! Занадто багато пролилося крові на світі, щоб так вірити в отця небесного!

Шкіра в кожного з нас була тепла, мозок працював, наші серця гнали кров по жилах, ми жили, як і раніше, як і вчора, ніхто з нас не втратив руки, не осліп, не онімів, усе було, як і завжди, ми невдовзі мали піти звідти, а Готфрід лишиться там і ніколи вже не піде слідом за нами. Це було неможливо збагнути.

Ніколи я так не відчував одвічної таємниці жінки, як тоді, коли вона безмовно вешталася по кімнаті, задумливо приміряла перед дзеркалом ту чи іншу одежу, цілком поринувши в себе, підсвідомо віддаючись чуттям своєї статі. Я не уявляв собі, щоб жінка могла пащекувати і сміятися, одягаючись. А якщо вона так робила, то їй бракувало таємничості і чарів вічної незбагненності.

Самотність, справжня самотність, без будь-яких ілюзій, передує тільки божевіллю або самогубству.

Якби в мене була машина, я б щовечора їздила собі отак потихеньку. Щось фантастичне є в тому, коли усе отак безгучно пропливає повз тебе. Усе наяву і водночас ніби уві сні.

Роби, що хочеш - ходи на голові, плети дурниці, пишайся, як павич, співай їй серенади, тільки одного не роби: не будь з нею діловим, не будь розсудливим!

Готтфрид Ленц

Труднее всего прожить первые семьдесят лет. А там дело проще пойдет

Мы продолжали молча сидеть рядом. О чем мы ещё могли говорить? Мы слишком многое испытали вместе, чтобы стараться утешить друг друга.

— Пат, — сказал я. — Пат.
И впервые она мне не ответила.

Поверхностны только те, которое считают себя глубокомысленными.

Мужчине, который не умеет танцевать, я бы сразу дала отставку.

Говорят труднее всего прожить первые 70 лет. А дальше дело пойдёт на лад.

- А вот я определенно поверхностна. Я не особенно разбираюсь в больших вопросах жизни. Мне нравится только прекрасное. Вот ты принес сирень - и я уже счастлива.
-Это не поверхностность; это высшая философия.

»...Du weißt ja überhaupt fast gar nichts von mir.«
»Stimmt«, sagte ich,»aber das ist gerade das Schöne. Je mehr man voneinander weiß, desto mehr mißversteht man sich. Und je näher man sich kennt, desto fremder wird man sich. [...]«
»Was du da sagst, stimmt nur halb, Robby.«
»Das ist mit allen Wahrheiten so«, erwiderte ich.»Weiter kommen wir nie. Dafür sind wir Menschen. Und wir machen schon genug Unsinn mit unsern halben Wahrheiten. Mit den ganzen könnten wir überhaupt nicht leben.«

ich fand, daß eine Frau einem Mann nicht sagen sollte, daß sie ihn liebte. Sie bekam nur strahlende, glückliche Augen, und damit sagte sie mehr als mit noch so vielen Worten.