Історії про троянди, дощ і сіль

Книга прози Дзвінки Матіяш — це своєрідний триптих, кожна частина якого складається з 15 коротких оповідей, які авторка назвала історіями про троянди, про дощ і про сіль. Але жодного стосунку до флористики, метеорології чи мінералогії вони не мають. В цих оповіданнях ідеться про людські взаємини, про любов і мудрість, про те, що єднає людей та допомагає нам краще зрозуміти одні одних

Рейтинг LiveLib

4,3

33 оценки

5
55%
4
21%
3
21%
2
3%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 35Хотят прочитать 62

Рецензии

Bookoedka4 мая 2015 г.
Читаючи «Історії про троянди, дощ і сіль», взяла за звичку читати не більше двох історій перед сном, тоді вдень хочеться швидше покінчити зі справами, аби мати час для читання і роздумів. При цьому не виникало відчуття, що історії – окремі, кожна сама по собі, навпаки – вони здалися мені взаємопов’язаними.
Взагалі, щойно я взяла книгу до рук, вона видалася мені тендітною, м’якою, а сторінки, що ніби зшиті вручну,- кулінарну книгу моєї мами, бо вона завжди записує і підшиває найулюбленіші рецепти, а не роздруковує їх. Кожна з історій мене чимось зачаровувала чи дивувала. Одного разу мені навіть наснилося, що я живу у двоповерховому будинку зі скляною доріжкою замість сходів, а довкола багато ірисі як на подвір’ї в Іванки. Я навіть не знаю, яка з-поміж усіх історій – моя найулюбленіша. «Лист до бабусі» нагадала про мою бабусю Ніну, на згадку від якої в мене залишився рожевий іграшковий папуга та багато світлин. Історія «Мурашиний дощ» змусила багато посміхатись, ніби я теж опинилася під парасолею. Вразила історія «Диктатор», не змогли залишити байдужою брат Заїка та Мадонна дощу. Щось глибоко особисте і болісне зачепила історія «Руки», але ця історія – життєствердна, тому теж змусила посміхнутися. Історії за участі Марти і пана Карла жваво пригадалися під час відвідин виставки талановитого українського скульптора Олексія Леонова, чиї скульптури, немов застиглі у часі, нагадали про роль мистецтва у житті людини.
Ця книга здалася мені відмінною від попередніх, попри те, що у ній теж так багато ідей гуманізму, добра, самопожертви та гармонії з самим собою та зовнішнім світом. «Історії про троянди, дощ і сіль» - книга, на мій погляд, більш цілісна, а, може, і більш доросла у сенсі осмислення багатьох цінностей.
Читать далее
44 понравилось
394
crazy_squirrel5 ноября 2012 г.
Не вірте анотації, що Історії про троянди, дощ і сіль, мовляв, не мають „жодного стосунку до флористики, метеорології чи мінералогії“. Ці короткі оповідки, звісно, не є науковими звітами анітрохи, проте саме ці три речі проходять крізь усю книгу, як головні герої. Деякі з історії дуже милі і приємні, деякі здаються обірваними і незавершеними, ще інші зворушують до сліз. А всі разом вони розповідають про одне: велику і щиру любов. До природи, до життя, до творчості і праці, до дітей, до всього-всього на світі. Приємне і легке чтиво, яке залишає по собі хороший і світлий післясмак. І, як не дивно, приємно дивує в якості сучасної української літератури. Все ж таки можуть бути і у нас світлі і хороші книги. :)
Читать далее
20 понравилось
222

Все рецензии

Цитаты

MuseAmelie27 августа 2013 г.
На ногах ходити так незручно, так незручно, це любов так болить на кінчиках пальців. Це любов змусила мене вийти з моря на землю. І вона танцює так, щоби більше бути в повітрі, а не на землі.
2 понравилось
246
cadavre31 марта 2013 г.
...і не можу зрозуміти, чому серед дерев не буває калік, а серед людей бувають.
2 понравилось
224
Marysienka8 мая 2017 г.
Моя покійна мама казала, що зорі - це свічки, які ангели запалюють для Господа Бога, коли служать всенощну службу. Кожен ангел запалює одну свічку, ангелів же на небесах - легіон. А коли зорі мерехтять на небі, то це від тих несказанно гарних гімнів, що їх співають херувими. А якби хтось із людей почув ті гімни, то одразу помер би, бо людські вуха і людське серце не можуть витримати ангельських співів.
1 понравилось
207