Читаючи «Історії про троянди, дощ і сіль», взяла за звичку читати не більше двох історій перед сном, тоді вдень хочеться швидше покінчити зі справами, аби мати час для читання і роздумів. При цьому не виникало відчуття, що історії – окремі, кожна сама по собі, навпаки – вони здалися мені взаємопов’язаними.
Взагалі, щойно я взяла книгу до рук, вона видалася мені тендітною, м’якою, а сторінки, що ніби зшиті вручну,- кулінарну книгу моєї мами, бо вона завжди записує і підшиває найулюбленіші рецепти, а не роздруковує їх. Кожна з історій мене чимось зачаровувала чи дивувала. Одного разу мені навіть наснилося, що я живу у двоповерховому будинку зі скляною доріжкою замість сходів, а довкола багато ірисі як на подвір’ї в Іванки. Я навіть не знаю, яка з-поміж усіх історій – моя найулюбленіша. «Лист до бабусі» нагадала про мою бабусю Ніну, на згадку від якої в мене залишився рожевий іграшковий папуга та багато світлин. Історія «Мурашиний дощ» змусила багато посміхатись, ніби я теж опинилася під парасолею. Вразила історія «Диктатор», не змогли залишити байдужою брат Заїка та Мадонна дощу. Щось глибоко особисте і болісне зачепила історія «Руки», але ця історія – життєствердна, тому теж змусила посміхнутися. Історії за участі Марти і пана Карла жваво пригадалися під час відвідин виставки талановитого українського скульптора Олексія Леонова, чиї скульптури, немов застиглі у часі, нагадали про роль мистецтва у житті людини.
Ця книга здалася мені відмінною від попередніх, попри те, що у ній теж так багато ідей гуманізму, добра, самопожертви та гармонії з самим собою та зовнішнім світом. «Історії про троянди, дощ і сіль» - книга, на мій погляд, більш цілісна, а, може, і більш доросла у сенсі осмислення багатьох цінностей.
44 понравилось
