1946 рік. Тільки-но закінчилася Друга світова війна, ще відкриті всі рани, ще такий живий той біль, який відчувають усі, хто чекав і не дочекався. На душі у молодого Олеся Гончара, старшого сержанта, старшини мінометної батареї, лежить тягар усього пережитого протягом війни. Але він молодий, сповнений оптимізму, його серце прагне кохання. І саме про це - його твір. Новела зовсім коротка. Тут - він і вона. Малесенький епізод, усього лиш випадкова зустріч на дорогах війни - а в душах молодого радянського солдата й словацької дівчини Терези розквітає перше трепетно-ніжне почуття. Почуття, якому не судилося зміцніти. Війна - це завжди трагедія. Через трагедію цих двох молодих людей автор показує читачеві, як гине під гусеницями танків прекрасна любов. Як легко зруйнувати людське життя чудовиську, ім’я якого - війна. Твір непростий, винесений на ЗНО й не до кінця зрозумілий сучасним старшокласникам. На мою думку, це не найкращий твір Олеся Гончара. Але ця новела однозначно варта читацької уваги.
30 понравилось
