Вершники

"Вершники" - роман у новелах. З восьми новел дві - "Подвійне коло" та "Шаланда в морі" - викликали в мене захват, раджу прочитати усім. Тверда "п'ятірка"! "Дитинство", яке входить до програми ЗНО-2019, отримує нейтральну оцінку (хоча відверто, ця новела абсолютно не придатна до тестування - сюжет як такий відсутній). Про решту новел краще мовчати. Ще дві якось подолала, а потім думаю: навіщо себе мучити. Тому "Подвійне коло" - так, "Шаланда в морі" - так, "Дитинство" - хай вже буде. На решту новел не варто витрачати часу. Ось таке моє знайомство з "Вершниками" Яновського.

Друга книга про революційні події та про уславлення комунізму за два дні - це прямо занадто. І якщо в першій була хоча б дитяча цікава історія, то це дійсно серйозний твір про Громадянську війну. Мало того, що мені було нудно, так я ще й змушена була постійно гортати довідник, щоб зрозуміти, що тут взагалі відбувається (намагаюсь змусити себе думати, що це мені необхідно, бе екзамен з історії ніхто замість мене не складатиме, але поки що виходить погано).

Я розумію, що цей роман розповідає про важливі для моєї країни події, але нічого не можу зробити з собою. Ну не люблю я історичні твори, а тим паче - твори про війну з описом баталій. Явно не моє.

Цей збірник я читала дуже довго. Здавалося, що він сам по собі не такий об'ємний, щоб його так довго читати. Проте Яновський пише на складні теми, якими не можна не перейматися, тому інколи доводилося брати паузу. Та я таки дочитала книгу :)

"Чотири шаблі"
Цікавий роман і структурно, і історично. Розділи в Яновського називаються піснями: сім пісень, що становлять кожна самостійну цілісність, має віршований настрій і немов уже програмує читача на романтично-поетичний настрій. На цьому тлі і йде оповідка про чотирьох героїв.
Чотири друга (вони ж чотири шаблі) вирішують боротися за свою країну, за її самостійність. Остюк, Галат, Шахай і Марченко - втілення борців і героїв нашої Батьківщини, вони невтомні сміливі борці, що йдуть до кінця, через всілякі неприємності, аби до цілі. Інколи ситуації були вкрай тяжкі і все ж, наші герої боролися з ними, і перемагали навіть найскладніші бої... І хоча життя внесло свої корективи, та Герої залишилися Героями...
Моя оценка: 3 из 5.

"Вершники"
Багато новел, багато приголомшливих, страшних, сміливих ситуацій... Багато трагедій громадянської війни і таких різних, але однаково трагічних доль. Саме цій темі присвячене коло новел, які теж, як і в Довженка, аж надміру тримають в напрузі, як, напевно, й повинно бути з таким жанром, щоб відчути на собі хоч частиночку того жаху.
Моя оценка: 2 из 5.

"Ма"
Відразу після прочитання цієї маленької історії мені стало цікаво, чому героїню так назвав Яновський - Ма? Виявилося, що Ма - богиня родючості, мати Богів у давніх народів Малої Азії. Певно, назвавши так героїню автор хотів наділити її рисами, які бодай частково виправдовували б таке незвичне ім'я. Яновський хотів синтезувати міфічне і реальність, перенісши Ма в потерпаючу від громадянської війни Україну. Синтез вдався. Оповідка сподобалась. Очевидно, Ма символізує образ жінки за революційних умов, що, проте, прагне жити іншим життям, але від умов не сховаєшся...
Моя оценка: 4 из 5

"Історія попільниці"
Історія про війну, любов, вірність і зраду...
Моя оценка: 3 из 5

"Дочка прокурора"
Так! Ось вона - п'єса, заради якої треба було читати цю збірку! П'єса дуже сподобалася. як жаль, що прочитала я її однією з останніх. Я уже й не чекала такого ефекту - всі інші твори Яновського набагато менше принесли вражень і емоцій, ніж ця невеличка, але дуже буденна і життєва п'єса!
Моя оценка: 5 з 5

"Мир" ("Жива вода")
Це масштабний і дуже цікавий твір часу відбудови, дуже багато таких різних персонажів, з різними долями, історіями і характерами, що працюють в одному напрямку, заради однієї мети - відродження України.
Моя оценка: 4 из 5

"Майстер корабля"
Як багато в цьому творі моря! Після чудової вичерпної рецензії LaraDorren на "Майстра..." я можу додати тільки, що в цій історії дуже багато є ситуацій буденних і життєвих, в яких я знаходжу себе вже зараз, або бачу своє майбутнє в оповідачеві, в його розумних досвідчених думках... Крім того, твір викликав ностальгію за морем, вся історія просякнута морем просто наскрізь, таке враження, ніби й шум і запах солоного моря відчутно, читаючи :) Загалом приємна, хоч і серйозна атмосфера цієї цікавої історії.
Моя оценка: 4 из 5

є у мене такий глюк сприйняття: якщо мені дуже подобається голос мовця,я в якийсь момент перестаю розуміти, щО він говорить. Тому що слухаю звучання голосу, ловлю зміни тембру, слідкую за плетивом інтонацій, і розказуй мені будь-що, хоч нюанси виробництва сталі в умовах невагомості, тільки говори, говори, не зупиняйся, і я буду слухати справді із задоволенням.
Десь така історія трапилася з Яновським. На другій новелі текст перестав для мене існувати як текст, як набір слів і буков, а перейшов на якийсь інший, вищий рівень сприйняття (чи це я перейшла? Заплуталась, ну не важливо). Це, знаєте, як роздивлятись складний орнамент: зачепишся за одну детальку і не помітиш, як потрапив у полон чудернацького безкінечно повторюваного візерунку. Так і цей текст - якесь неймовірне сплетіння емоцій, думок, почуттів, сприйняттів, і не думаєш, а одразу відчуваєш, і нехай воно плететься і не закінчиться.
Про що "Вершники"? Не перекажу. Можу тільки сказати, що це про любов, щирість, втому, віру, самовідданість, людяність. Це запах моря і степу. запах поту і крові, сирих лісових стежок і гарячого плавильного цеху. Це жорстокість і світло. Це буремність і гармонія.
Це - життя.
І це - прекрасно

Вершники.
Цей роман мені дуже сподобався, бо кожна новела з яких він складався, нагадувала мені кінострічку.
Кожний поворот мов в кіно.
Дитинство.
Мені було дуже приємно це читати.
Кожний герой особливий.
Сюжетна лінія захоплива, хоч вона і не має конкретного часу та місця.
Дуже захоплює!

Коли людиною керує лише одна думка - ніщо ту людину не візьме - ні голод, ні холод, ні смерть, ні спека.

Чимось нагадало мені сучасних зарубіжних письменників, таких як наприклад: Харукі Муракамі, Маркес та інші. Не знаю навіть чому, просто нагадало.

Ну от і в українській літературі з'явився твір про втрачене покоління. Про четвірку друзів, молодих хлопців. У той час, коли їхні однолітки звичайно вперше закохуються, пізнають світ, вчаться взаємодіяти з ним і шукають свого місця, вони воювали. Вони йшли на уп'ятеро більшу армію і перемагали. Вони ризикували життям заради спільної мети. У них в крові - гарячка бою. В головах - лунають військові команди. Вони - зранені, але не переможені бійці революції, у них болять старі рани, і вони не вміють існувати у мирний час. Бо все, що вони знають - війна. Все, що вони вміють - самовіддано битися.
А в мирний час їм нудно. І яка це, мабуть, мука: славетному партизанському командирові, маршалові кіннотників та іншим кожного дня від гудка до гудка копирсатися у вугіллі, а під час обіду слухати по радіо думу про самих себе.

Гражданская война 1919 года. На территории Украины сражались между собою четыре стороны: белая армия , махновцы, петлюровцы и красноармейцы.

Рушились идеалы и брат убивал брата. Шла жестокая и бесполезная борьба, исход которой можно было предвидеть заранее.
В восьми небольших и слабо связанных между собою новеллах Юрий Яновский показывает всю абсурдность и трагизм гражданской войны, любуясь при этом удивительной красотой южной Украины - от Одессы и до Донецка. В каждой главе - отдельная история из жизни людей, которых объединило одно общее горе - девятнадцатый год,

Меня особенно тронули новеллы "Шаланда в море", "Адаменко", "Двойное кольцо" и "Письмо в вечность". Хоть я и читала это произведение в оригинале, я рада, что русскоговорящие читатели имеют возможность ознакомиться с этим выдающимся примером творчества украинского писателя ХХ века, ведь. на мой взгляд, в книге подняты те проблемы, которые не теряют актуальность сейчас, и не потеряют никогда.

Все мы, люди, должны помнить свою историю, жизни наших предков. В этой книге Юрия Яновского описывается наша история, где мы, славяне, убиваем друг друга, убиваем за идею, за так, или за пятак. Описывается гражданская война, где течет наша кровь, из-за нас самих. Автор показал то, как уходили на фронт все: и те, кто раньше просто жил, ходил в школу, церковь, слушал поучительные истории прадеда, о бывших металлургах, которые начали ковать сталь ради того, чтобы она убивала, о разрушенных семьях, где вместо любви был страх не потерять супруга.

Столь ужасные вещи описаны так, как было все на самом деле, власть и деньги не смогли заставить автора изменить историю. Юрий Яновский хоть и постоянно менял тематику, от идей коммунизма до патриотизма Украины и триединства славян - но писал он правду, горькую, колючую правду.

Сейчас, в столь сложное время в мире, мы должы знать свою историю, знать свои ошибки, дабы не повторять их, но колесо Сансары крутится. Прошло сто лет, а итог тот же, брат на брата, друг на друга, деньги меняют сознание.

В самой книге хоть и написано о компартии, есть отсылка к сочинениям Ленина, но картину это не портит, ведь написано это без эмоций автора и без желания внушить что-то. Сам формат радует, это - роман в новеллах, такой стиль написания книги основал Яновский.

Если подытожить, то любителям истории - must read, а если пришли поискать красоту и пейзажи - может и не понравиться.