Літературний конкурс видавництва «СМОЛОСКИП»
- 43 книги
Ваша оценкаДебютна збірка Ірини Шувалової «Ран» — це невипадкова книга. Вірші у ній нагадують гобелени, виткані з тіней і світла, пташиних голосів і відлуння вітру, імен напівзабутих та імен ніколи не знаних. «Ран» витворено з живої матерії слова, тому кожен поетичний рядок тут б’ється і пульсує. Аби відчути цю безупинну наскрізну пульсацію, достатньо перегорнути першу сторінку.
Рейтинг LiveLib
4,8
4 оценки
- 575%
- 425%
- 30%
- 20%
- 10%
Ваша оценкаПрочитали 4Хотят прочитать 3
Рецензии
Aries_Domini11 февраля 2013 г.Читать далее"сліди відчайдушно лізуть поперед кроків
що тобі з мене що тобі з мене хто ти
я вже набачилась за двадцять з гаком років
всі ми такі несумісні сумні істоти"Шувалова - інопланетянка, до якої мені, схоже, ніколи не дотягтися. Вона живе і творить в таких світах, до яких мені летіти мільйони світлових років. На її вірші, як і на все чудове у своєму житті, я натрапила випадково - і відтоді вони в мені живуть і не відпускають. Вони - немов камлання шамана (за влучним зауваженням Маріанни Кіяновської), як книга заклять. Місцями - біла магія, місцями - чорна. Власне, говорити про таку поезію - все одно, що намагатися описати картини Далі: вірші - барвисті, як метелики. Ти тільки встиг подумати, що впіймав суть, але ж ні, вони вислизнули й розчинилися в повітрі.
сумними вістрями сну і пилу
кору повітря руйнують квіти
на вищому ступені твого тіла
воно перетворюється на вітерЧасом я продиралася крізь них, як крізь ірраціональні, сюрреалістичні, підсвідомісні нетрі. Ці вірші химерні і алогічні як сни. Але, "скуштувавши" їх, ніколи не забудеш смак. Їх добре промовляти вголос, відчуваючи вібрацію буйного лексичного саду. Вони живі і сповнені неудаваного болю і, мабуть, того, що можна було б назвати екзистенційною порожнечею. Так їх бачу я. Принаймні познайомитися з ними варто. Це - справді непересічне явище в сучасній українській літературі.
Закінчу своїм улюбленим у пані Шувалової віршем:скінчитися варто
скінчитися варто пізніше
знайшовши зо тисячу входів і жодного виходу
із власного храму
своєї маленької ніші
де землю із кров'ю жувати простіше ніж дихатице здатність ходити
відмова уміти літати
квиток у якусь нетутешність у дойчланд у денмарк
сукупність таємних методик
і болісних практик
які я з упертісю цегли вимучую деннощоб тіло скидаючи в прірву
туди де світліше
я вміла стояти над краєм і просто мовчати
скінчитися варто
скінчитися варто пізніше
коли вже забудеться значення слова "початок"1558
Цитаты
- Aries_Domini11 февраля 2013 г.Читать далее
Rain'n railway
Залізничні шляхи випростують ноги в нікуди.
Крик потяга – як твій погляд: страшний і короткий.
В металеві шухляди лягають маленькі люди,
як іграшкові солдатики у коробку.Вони всі до одного вірять у потойбічне.
За мокрою шибою обличчя твоє – безслізне.
Дощ. Між колій – уже якесь Межиріччя,
і межи рік ми розходимося нарізно.Глевке і гірке я ковтаю вже n-не речення.
Зрештою, речі не просять пойменуватися,
зрештою, слово – це завжди свідома втеча
від мовчазної суті. А що вже записи…Хоча, пам’ятаєш, і я своє тіло розкреслювала
на нотний стан чи, принаймні, учнівський зошит.
Думала, ти запишеш в мене поезію
чи музику, чи щось інше – не менш хороше.А вийшло, що я тільки шпалами розлінована.
За мокрою шибою потяга ти не плачеш.
Солдатиків вже спаковано, вже поховано,
солдатиків вже не вб’ють, бо вони – лежачі.Кажу ж, що розійдемось ми межи рік – нарізно.
Дощ-горлоріз своїм лезом кривим все косить.
Солдатики – олов’яні, дороги – залізні,
і тільки я – якась не залізна зовсім.141 - Aries_Domini11 февраля 2013 г.
погуляли і годі і спати лягаймо на дно
хоч вчорашнє іще слід у слід невідступно ходитиме
розстели мені ніч наче міллю побите рядно
будем поруч лежати і так ні про що говорити...030 - Aries_Domini11 февраля 2013 г.Читать далее
Збиваюсь із кроку, а час не сповільнює ходу.
Я – мертва, а кров усе глушить, пульсує у вухах.
Я недолітаю. Я не дотикаюся споду.
Я вічно під воду, під воду зсудомленим рухом.Я вічно крізь тебе, повз тебе – додолу, до скону,
До крику, до тицяння в стіни безоко і сліпо.
А ти – тільки знак, розумієш? Ти ідол, ікона,
Зазначення напрямку, котрим прямують до світла.І хто тебе знаком призначив? Сприйму, як належне,
Що я через кров, через плоть твою мушу вгризатись
У життєпротяжність, у тривкість, у буттєбезмежність.
У мене всередині – простором засклені ґрати.У мене всередині – бджоли, пухнасті і теплі:
Медують, із болю і солі витворюють Всесвіт.
У мене всередині – сповнене відчаю пекло,
В якому безрото кричать настовбурчені весни.У мене всередині – німо закляклі пустоти.
Відсутність тебе – як належність інакшому світу,
Відсутність тебе – як останній наляканий спротив,
Коли розумієш: все скінчено, можна летіти.016