Біографія випадкового чуда

Лєна з дитинства була особливою: без царя в голові, навіть Бог у неї був позичений. Якось Лєна облишила молитися — і нічого, грім не побив, і кульова блискавка, що колись спалила її улюблену виховательку, оминула. Але втратити віру в чудо їй не дала диво-жінка, яка нагодилася рятувати її земляків, поки сама, уже доросла, Лєна тренувалася на бездомних собаках. Чим обернеться власна спроба героїні допомогти ближньому — польотом над гніздом зозулі чи вознесінням?

Жанры

Рейтинг LiveLib

4,1

190 оценок

5
39%
4
38%
3
21%
2
2%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 206Хотят прочитать 94

Рецензии

sireniti18 июля 2018 г.
Просто чудо
Незвичайна книга. Здається, я вперше знайомлюсь з магічним реалізмом в українській літературі. І, здається, вперше, в книзі сучасного українського автора головне в сюжеті не кохання, не політика, не історія, а звичайне життя звичайної дівчинки. Хоча чому звичайної?
Лєна ще з шкільних років відрізнялася від своїх друзів.
Взяти навіть те, що вона вперто не хотіла називатися Оленкою, попри те, що після проголошення незалежності всі раптом «полюбили» українську мову. І була надзвичайно дрбра. Що в кінці 90-их, що в наші дні, доброю бути не модно. І жаліти тварин, і інвалідів, і гудити можновладців - на таке теж не кожен здатний.
І бути мов не від світу цього,- це не те щоб неправильно, це якось дивно.
Тому Лєна і є чудо. Чудо людяності, чудо доброти, милосердя і співчуття. Чудо щирості, відданості, навіть самопожертви. І все це в одній людині.
Я не захоплююся цією дівчиною. Я ії просто полюбила. Побільше би таких лєн.
Проста красива історія. Біографія.
Про дружбу і любов, про пошуки себе, про дорослішання. Про нашу сучасність, нашу реальність, в якій для добра іноді не вистачає місця.
Про тих, хто сидять в кабінетах, звисосока подивляючись на нас смертних, збільшують свій банківський рахунок, добре знаючи, що все зійде з рук.
Про тих, хто заживо гниє в інвалідному кріслі, диалячись у світ через запилене вікно. Це якщо йому пощастило, і в нього є крісло.
Сумна, дуже сумна книга. Але разом з тим і обнадійлива.
«Давно-давно мені сказали, що є добро і є зло. І що порядна людина повинна бути доброю. Це її обов’язок. Я вирішила для себе, що я така. Добра. І чекала, коли нарешті зможу свою добрість довести, показати, використати. Але час минав, і нічого не ставалося. Я нічого доброго не зробила. Навпаки. Прагнучи «вчинити добре, я скоїла зло. І тепер я думаю, то що таке насправді добро? Ми знаємо, що є зло, але що таке добро, га?»
Лампомоб 2018
3/7
Дальше...
Необычная книга. Кажется, я впервые знакомлюсь с магическим реализмом в украинской литературе. И, кажется, впервые, в книге современного украинского в сюжете главное не любовь, не политика, не история, а обычная жизнь обычной девочки. Хотя почему обычной?
Лена еще со школьных лет отличалась от своих друзей.
Взять даже то, что она упрямо не хотела называться Оленкой, несмотря на то, что после провозглашения независимости все вдруг "полюбили" украинский язык.
А ещё она была очень доброй.
Что в конце 90-х, что в наши дни, доброй быть не модно. И жалеть животных, и инвалидов, и охаивать власть имущих - на такое тоже не каждый способен.
И быть не от мира сего, - это не то, чтобы неправильно, это как-то странно.
Поэтому Лена и есть чудо. Чудо человечности, чудо доброты, милосердия и сочувствия. Чудо искренности, преданности, даже самопожертвования. И все это в одном человеке.
Я не восхищаюсь этой девушкой. Я её просто полюбила. Побольше бы таких Лєн.
Простая красивая история. Биография.
О дружбе и любви, о поисках себя, о взрослении. О нашей современности, нашей реальности, в которой для добра иногда не хватает места.
О тех, кто сидят в кабинетах, свысока посматривая на нас смертных, увеличивая свой банковский счет, хорошо зная, что всё сойдет с рук.
О тех, кто заживо гниет в инвалидном кресле, всматриваясь в мир через запыленное окно. Это если посчастливилось иметь кресло.ф
Грустная, очень грустная книга. Но вместе с тем и обнадеживающая.
Давно мне сказали, что есть добро и есть зло. И что порядочный человек должен быть добрым. Это его обязанность. Я решила для себя, что я такая. Добрая. И ожидала, что когда наконец смогу своё добро довести, показать, использовать. Но время проходило, и ничего не случалось. Я ничего доброго не сделала. Напротив. Стремясь "сделать хорошо, я совершила зло. И теперь я думаю, что такое в действительности добро? Мы знаем, что есть зло, но что такое добро, а"?
Читать далее
52
628
Nina_M31 августа 2018 г.
Такі-то бувають історії.
Але історії, звичайно, бувають ще й не такі…
Дуже особлива історія. На мою думку, авторка створила дещо цілком особливе для української літератури. Принаймні, вона оригінально подає життєву історію-біографію дівчини, яка просто хотіла добра. Здається, нашій героїні зовсім не комфортно, коли поряд із нею немає тих, кого треба рятувати. І вона намагається всіх урятувати й обігріти: безпритульних (людей і собак), покалічених духовно та фізично homo sapiens. Навіть зовсім несимпатичну й нечутливу до чужого болю чиновницю Лєна теж жаліє, бо вона скалічіла.
Картини, які вимальовує у романі Таня Малярчук, почасти здаються нереальними, але, коли придивитися пильніше, виявляється, що то ж про наш базар, і про наших можновладців, і про наших геніїв-бізнесменів. Просто таке і є наше абсурдне життя. Але є багато романтиків (їх ще називають диваками і ще по-всякому), які намагаються щось змінити. Я сама з таких)))
Для тех, кто читает на русском
Дальше...
Такие вот бывают истории.
Но истории, конечно, бывают еще и не такие...
Очень особая история. По моему мнению, автор создала нечто совершенно особенное для украинской литературы. По крайней мере, она оригинально подает жизненную историю-биографию девушки, которая просто хотела добра. Кажется, нашей героине совсем не комфортно, когда рядом с ней нет тех, кого надо спасать. И она пытается всех спасти и обогреть: беспризорных (людей и собак), покалеченных духовно и физически homo sapiens. Даже совсем несимпатичную и нечувствительную к чужой боли чиновницу Лена тоже жалеет, потому что она в некотором роде тоже калека.
Картины, которые вірисовівает в романе Таня Малярчук, отчасти кажутся нереальными, но, если присмотреться внимательнее, оказывается, что это же о нашем базаре, и о наших чиновников, и о наших гениях-бизнесменах. Просто такова и наша абсурдная жизнь. Но есть много романтиков (их еще называют чудаками и еще по-всякому), которые пытаются что-то изменить. Я сама из таких)))
Читать далее
25
643
LANA_K7 февраля 2019 г.
Знайти спрвжнє чудо хоче чи не кожен. Але кому це вдасться? Та мало кому. Думаю, лише тим, хто залишається щими самим з собою.
Лєна шукала добра, а сама стала тим чудом, котре виникає заради спасіння інших.
Ще будучи маленькою вона не мирилась с напівмірами. Вона вирішила жити щиро, жити по своїм правилам, по своїм мірам моралі. А мораль ця казала їй боротись з несправедливістю, не боятиь відповідальності і не приховувати почуття.
Та ця книга - це не лише іторія Лєни. Це історія цілої країни, яка в мить стала незалежною, але не знала, що робити з цією незалежніістю. Та і зараз якось іще не вдалось навести лад з усим. Залишаються ті, хто продовжує керувати людськими долями по папірцям. І навіть не хочет розуміти, що робить щось нелюдеське. Залишились ті, кто продовжує закуповувати китайські візки для інвалідів, щоб відмити гроші. Залишись ще багато чого, з чим не варто миритись. Тільки от треба, щоб коже найашов в собі ту Лєну, про яку написаала нам авторка книги.
Читать далее
21
370

Все рецензии

Цитаты

robot30 июля 2012 г.
Спогади - це прив*язування себе до світу, а ти ж розумієш, що цей світ не такий уже й приємний, аби залишитися в ньому назавжди.
7
186
robot28 июля 2012 г.
Між божевіллям і здоровим глуздом немає чіткого кордону, як немає кордону дощу. Немає такого місця, на яке ти став би й сказав: "Справа йде дощ, а зліва - ні, справа - здоров*я, а зліва - божевілля".
7
186
robot26 июля 2012 г.
Бідний народ страшний
7
128