Просто чудо
Незвичайна книга. Здається, я вперше знайомлюсь з магічним реалізмом в українській літературі. І, здається, вперше, в книзі сучасного українського автора головне в сюжеті не кохання, не політика, не історія, а звичайне життя звичайної дівчинки. Хоча чому звичайної?
Лєна ще з шкільних років відрізнялася від своїх друзів. Взяти навіть те, що вона вперто не хотіла називатися Оленкою, попри те, що після проголошення незалежності всі раптом «полюбили» українську мову. І була надзвичайно дрбра. Що в кінці 90-их, що в наші дні, доброю бути не модно. І жаліти тварин, і інвалідів, і гудити можновладців - на таке теж не кожен здатний. І бути мов не від світу цього,- це не те щоб неправильно, це якось дивно. Тому Лєна і є чудо. Чудо людяності, чудо доброти, милосердя і співчуття. Чудо щирості, відданості, навіть самопожертви. І все це в одній людині. Я не захоплююся цією дівчиною. Я ії просто полюбила. Побільше би таких лєн.
Проста красива історія. Біографія. Про дружбу і любов, про пошуки себе, про дорослішання. Про нашу сучасність, нашу реальність, в якій для добра іноді не вистачає місця. Про тих, хто сидять в кабінетах, звисосока подивляючись на нас смертних, збільшують свій банківський рахунок, добре знаючи, що все зійде з рук. Про тих, хто заживо гниє в інвалідному кріслі, диалячись у світ через запилене вікно. Це якщо йому пощастило, і в нього є крісло.
Сумна, дуже сумна книга. Але разом з тим і обнадійлива. «Давно-давно мені сказали, що є добро і є зло. І що порядна людина повинна бути доброю. Це її обов’язок. Я вирішила для себе, що я така. Добра. І чекала, коли нарешті зможу свою добрість довести, показати, використати. Але час минав, і нічого не ставалося. Я нічого доброго не зробила. Навпаки. Прагнучи «вчинити добре, я скоїла зло. І тепер я думаю, то що таке насправді добро? Ми знаємо, що є зло, але що таке добро, га?»
Лампомоб 2018 3/7
Необычная книга. Кажется, я впервые знакомлюсь с магическим реализмом в украинской литературе. И, кажется, впервые, в книге современного украинского в сюжете главное не любовь, не политика, не история, а обычная жизнь обычной девочки. Хотя почему обычной?
Лена еще со школьных лет отличалась от своих друзей. Взять даже то, что она упрямо не хотела называться Оленкой, несмотря на то, что после провозглашения независимости все вдруг "полюбили" украинский язык. А ещё она была очень доброй. Что в конце 90-х, что в наши дни, доброй быть не модно. И жалеть животных, и инвалидов, и охаивать власть имущих - на такое тоже не каждый способен. И быть не от мира сего, - это не то, чтобы неправильно, это как-то странно. Поэтому Лена и есть чудо. Чудо человечности, чудо доброты, милосердия и сочувствия. Чудо искренности, преданности, даже самопожертвования. И все это в одном человеке. Я не восхищаюсь этой девушкой. Я её просто полюбила. Побольше бы таких Лєн.
Простая красивая история. Биография. О дружбе и любви, о поисках себя, о взрослении. О нашей современности, нашей реальности, в которой для добра иногда не хватает места. О тех, кто сидят в кабинетах, свысока посматривая на нас смертных, увеличивая свой банковский счет, хорошо зная, что всё сойдет с рук. О тех, кто заживо гниет в инвалидном кресле, всматриваясь в мир через запыленное окно. Это если посчастливилось иметь кресло.ф
Грустная, очень грустная книга. Но вместе с тем и обнадеживающая. Давно мне сказали, что есть добро и есть зло. И что порядочный человек должен быть добрым. Это его обязанность. Я решила для себя, что я такая. Добрая. И ожидала, что когда наконец смогу своё добро довести, показать, использовать. Но время проходило, и ничего не случалось. Я ничего доброго не сделала. Напротив. Стремясь "сделать хорошо, я совершила зло. И теперь я думаю, что такое в действительности добро? Мы знаем, что есть зло, но что такое добро, а"?
52 понравилось
