Пошуки «рускіх» тривають. Через традиційно незламні імперсько-месіанські нахили «рускіє» геть загубилися в історії, ставши, напевно, найневловимішою нацією на світі. У ХІХ ст., як це показала Вишлєнкова у «Визуальное народоведение империи, или "Увидеть русского дано не каждому"», було важко вичленити «рускіх» з тіла імперії. З тією ж проблемою стикнувся і Хоскінг, взявшися за дослідження їхнього положення в Російській, а згодом і в радянській імперіях у ХХ ст.. Шукаючи «рускіх», Хоскінг постійно збивається на «радянських», розповідає про українців і білорусів. Власне «рускіє» повноцінно з'являються на арені лише з розпадом СРСР, і те на мить. Тому й виникає стійке відчуття, що «рускіє» були і залишаються імперською вигадкою. Що це не стільки нація (яка, звичайно, існує, але фактична роль її представників неспівмірна з масштабами самої імперії), скільки «империообразующая» ідея. Як пише Хоскінг, «связь с языком, культурой и религией, а не с территорией или государством на карте – обычное явление, особенно среди русской интеллигенции». Логічно, як на мене, розширити це спостереження на всю ідеологічну державну побудову, суть якої мало змінилася з революцією 1917 року – те саме месіанство (на місце православ'ю прийшов комунізм), та сама наднаціональність (тепер у масштабах світу через міжнародний інтернаціонал), ті ж вороги навколо. Тому бути «рускім» – це не стільки бути «рускім» у буквальному, етнічному значенні, скільки бути імперським. І ця книга – ще одне підтвердження тому, що історію російської імперії творили хто завгодно, але не самі «рускіє».
Загалом у Хоскінга вийшла послідовна і збита історія Росії ХХ століття, яка заповнює багато лакун. Проводячи читача крізь буремні роки, Хоскінг виявляє зв'язки і причини, об'єднуючи події у цілісну картину, багато деталей з якої виявилися для мене невідомими. ще пару слів
6 понравилось
