Гарри Поттер и узник Азкабана

Благодарю, но я занят. Солю слизняков.

Гарри с Роном, улыбнувшись, взглянули на Гермиону, которую слова профессора прорицания ошеломили: как это книги хоть в чём-нибудь бессильны помочь?!

— Этой ночью в Азкабане станет на двух узников больше. — Глаза Снегга пылали фанатичным огнём. — Вот интересно, как это понравится Дамблдору… Он был так уверен в твоей совершеннейшей безвредности, Люпин, вервольф ты наш домашний…

Мелфой, що мав бліде, гостре і хронічно єхидне обличчя, належав до слизеринського гуртожитку.

— Уже другий староста школи в нашій родині! — гордовито мовила вона.
— І останній, — ледь чутно додав Фред.
— Я в цьому не сумніваюся, — спохмурніла місіс Візлі. — Вас так і не обрали старостами гуртожитку.
— А навіщо це нам? — скривився Джордж. — Щоб ніякої радості в житті не лишилося?

Поблідли навіть Стенові прищі.

Гаррі чудово знав, що Дадлі терпить обійми тітоньки Мардж тільки тому, що отримує за це винагороду. І справді, коли вона його відпустила, Дадлі стискав у дебелому кулаці хрустку двадцятифунтову купюру.

На порозі стояла тітонька Мардж. Вона була дуже схожа на дядька Вернона — велика, огрядна, з буряковим обличчям, і навіть мала вуса, щоправда, не такі пишні, як у брата.