Це ж треба було так статися, що події описані в «Щоденнику моєї секретарки» співпали з тим, що зараз відбувається в Києві! Знову той же Майдан, заповнений людьми, що вимагають змін, знову протистояння з владою, знову на трибунах політики, які щось обіцяють тому народу! У передмові до своєї книги брати Капранови писали, що вони хотіли показати життя бізнесу та політиків в Україні. Це їм вдалося! З добрим почуттям гумору та знанням справи, описане щоденне життя українських бізнесменів, а також політиків, з якими вони співпрацюють та відпочивають. Тут є директори підприємств, що працюють «під крилом» міністерств, народні депутати, міністр, генерал СБУ, колишній кримінальний авторитет та просто різного штибу пройдисвіти. І вся ця «карусель» крутиться, як добре змащений механізм, аж доки на обрії не з`являються вибори 2004-го року. І от тут все починає руйнуватися, починає працювати принцип «Кожен за себе». Вчорашні партнери підставляють, друзі зникають та оминають, налаштований роками побут, руйнується на очах! Головний герой, непогана загалом людина, губиться у цьому вирі! Є надія на Майдан, на тих людей, що стоять на ньому за власну гідність. Але йому все становиться зрозумілим, коли він бачить тих, хто стоїть на трибуні поруч з „вождями”.
Брехня – професія політиків. Їм швидше остогидне жити, ніж брехати.
Якимось чином „Щоденник...”, особливо його кінцівка, мені здався схожим на „Записки українського самашедшего” Ліни Костенко. Скажу чесно, що збираючись прочитати цю книгу, мав на меті ознайомитись з творчістю братів Капранових. Доволі відомі особистості, які часто бувають в центрі уваги завдяки якимось своїм творчим заходам та акціям, тому була думка, що книга може бути так собі. Як приємно було помилитись! Декілька днів не міг відірватись, цитуючи знайомим цікаві вислови з книг. Адже, одним словом, брати Капранови – молодці, а книгу рекомендую усім, хто небайдужий до всього, що відбувається в Україні!
10 понравилось
