Хліб із хрящами

Наступного ранку на десяту годину до танка не прийшов ніхто. Падав мокрий сніг, і всі дружно вирішили, що в таку погоду вони однак нічого не знімуть, крім, хіба що, хроніки захворювання на ГРВІ.

Немає в світі густішого мороку, ніж неспокійний сон копірайтера.

Мікробіолог Михайло Васильович написав листа колишній дружині, яка жила в Рівному, і пішов на пошту. На пошті його не чекали, бо такий у світі порядок.

— Я не розумію, — пробурмотів Віталій, — а що міліція собі думає? Чого б їм не ловити цих засранців, раз вони на парканах пишуть і людей шугають?
Баба Ніна тільки похитала головою.
— Нема міліції. З'їли нашу міліцію.

— Білий кролик. Знаєш про такого? От хто тобі понадобицця.

Он минулого місяця до сусіда гамновозка приїжджала — так то було зрєліще!

У цьому, до речі, принципова відмінність між мною та Робінзоном Крузо: у мене немає навіть бажання вижити.

— Так а хто це? Де? Як мені його впізнати? І навіщо вбивати? Чому я? — запитання проштовхалися таки, добігли до язика майже одночасно. Фізкультура і спорт, я люблю вас (на відміну від кличного відмінка).

Коли трапляється якесь гівно, завжди знайдеться людина, яка скаже: "Я так і знав! Знав, що так буде! В мене було передчуття!". Це одна з властивостей гівна — народжувати людей, здатних його передчувати. Але якщо вже гівно трапилось і всі, хто вляпався, давно встигли перетравити чи виблювати свої передчуття, — це аж ніяк не символізує акт очищення, визволення. Біда не приходить сама, а гівно — й поготів.

Якщо щастя — це все ж таки птах, то він схожий на лелеку. Бо літає і над вашою хатою, та гніздо має в сусідньому дворі.

я запитую себе: що ти в цьому житті робиш? Що створюєш? Кому допомагаєш? Ніби й дурниця це - відчуття соціальної вартості своїх трудових зусиль, але й відсутність такої моральною опори рано чи пізно починає згинати тебе. От і шикуються дятли в свідомості: довбуть собі й довбуть, намагаючись дістатися до мініатюрного хробачка чито совісті чи то сумління.

Коли мене запитали, чи були в батька проблеми з серцем, я лише знизав плечима. Я не знав, чи були в нього проблеми. Але серце в нього було. А значить - були й проблеми.

Ви бодай приблизно уявляєте, на що схоже людина, яка померла двічі? Я можу тільки сказати, що це зовсім не схоже на людину, яка вмерла один раз. І ще одне. Подвійний мрець - це вам не подвійний Леон, так і знайте. Це тіло, яке спочатку зогнило, а потім у такому от не презентабельно стані тинялося в пошуках живої плоті, котрою напихало своє гниле нутро.

Якщо щастя - це все ж таки птах, то він схожий на лелеку. Бо літає і над вашою хатою, та гніздо має в сусідньому дворі.

Список бажань — це чудова людська властивість. Ще краще, коли у ньому більше одного пункту. Тоді, принаймні, перед останнім дзвоником встигнеш подумати: "Ну, так, номер перший — це прочерк, але ж номер другий, який номер другий! Вдалий аборт, правда ж?".

Дивакуватого покупця з вродженою вадою серця Матвія Широкого, студента Василя Чобота й Ганну Миколаївну Авербах привезли у міський морг №1.
Ближче до вечора, коли місяць викотився з грозової чорноти, бо він і справді був круглий і міг котитися, колишнього підприємця Івана Петровича, мікробіолога Михайла Васильовича та зубного техніка Василя Спиридоновича привезли в міський морг №2.
Ось і вся різниця між цими людьми. Кому пощастило і кому не пощастило.