Посол мертвых (MP3)

Багато його друзів легко влилися в нове життя, радо беручись за некваліфіковану працю. Вони вступали до вечірніх шкіл і з часом здобували відповідні ступінь і фах. Ставали лікарями, дантистами, юристами, згодом - програмістами; або ж варили пиво, працювали в порту, водили вантажівки, керували заводами. Львові було боляче дивитися, як вони повертають собі колишній статус. Він гадав: що ж заважає йому, яка внутрішня перешкода, який замок, які ґрати не дають йому перемкнутися? Він винуватив нечисленні книжки, прочитані замолоду, які переконали його: життя має цінність, що проявляється лише на певному рівні можливостей. Він жадав отакого чуття нескінченних перспектив. Лише коли ми можемо сподіватися на постійне сходження догори, то маємо причину рухатися. Здається, він дивився на рух уперед не з погляду матеріального успіху - Львові поривання були схожі на юнацькі: відшукати той ґрааль, який надасть сенсу всьому, що відбувалося з ним раніше. Без того пустеля щоденності не була для нього варта зусиль, а минуле розсиплося на порох.

Емігранти завжди говорили про місця, яких ніхто з нас, дітей, не бачив, і їхні історії ми навіть не завжди могли собі до ладу уявити з їхньої мови. Ті події відбувалися десь невимовно далеко від наших домівок, не завжди були зрозумілі та зв'язні...
Для нас той старий світ був то Атлантидою, то країною Оз, то островом Диявола; в думках наших батьків він займав стільки простору, що стояв залізною завісою поміж нами і ними. Наш близький та зрозумілий світ - реальність, яка кишіла бджолами, яскраво-помаранчевими саламандрами й метеликами пастельних барв, - для них був такий самий далекий, як для більшості з нас їхні поневіряння. Емігранти перебували немовби в полоні тунельного бачення і рухались у часі, не випускаючи з ока якогось давно минулого моменту. А тим часом навколо нас буяло американське літо. Ми кривлялись і штовхали одне одного ліктями - та від дорослих сховатися було годі, й вони все одно змушували нас читати вірші рідною мовою: "Тільки, я мов окаянний, і день і ніч плачу..." Хто це? Чого він плаче? Вони нам і розповідали, та все вилітало з голови кудись навздогін за іскрами багаття - в нічне небо, повне зірок і супутників.