Поезії

Микола Вороний - український поет, який написав дуже багато віршів, але вони не надто відомі українцям. Адже тривалий час його твори викреслювалися з історії української літератури. Це відбувалося тому, що дуже багато віршів він присвятив патріотичній тематиці.
Найбільше з творів на патріотичну тему у цій збірці мені сподобалась поема «Євшан-зілля». В ній автор вчить нас любити рідну землю та поважати її традиції. Адже лише на рідній землі людині найкраще. За її долю потрібно вболівати і прагнути доброту для батьківщини.

Не лише патріотичні вірші писав поет. Ганою мовою написаний, ніби виспіваний вірш «Сніжинка».
Тож ця збірка мені сподобалась і, на мою думку, варта того, щоб її читали.

Це, звісно, не рецензія, а так, нотатки на полях... Та я дійсно не розумію, навіщо вивчати вірші пана Вороного у школі. Хоча ні, "Євшан -Зілля" у п'ятому класі ще нормально, але читати у десятому класі рими "любов'ю-кров'ю", це сильно. Особливо на контрасті з Рембо і Верленом, які йдуть паралельно по зарубіжній літературі.

Ні, прочитання "Блакитну Панну" - не марнотратство часу, ні. Та й годі. Можливо, вся річ у тім, що українській літературі дуже потрібен представник модернізму, наслідувач французької школи etc etc? Це зрозуміло. Та не треба ж тільки ліпити з Вороного того, ким він не є.