Гуси-лебеди летят... Щедрый вечер

Книга - пережиток часу, багато питань, які проблематично розкриваються в ній, є для нас неактуальними, але в ній стільки світла, безкінечної надії на майбутнє, наївності і природності, що вона не залишить вас байдужим.
Це книга про бідність побуту і багатсво сільської душі, про любов до книги і пісні, про роси і весни, про те, як колись жили люди. Це книга про справжніх українців, щирих, добрих, мудрих. Книга, про наших дідусів і бабусь. Книга про нас зрештою!

Читаючи, можна відчути незримий сюжетний зв'язок із "Зачарованою Десною" Довженка...

Такі книги потрібно читати, бо вони пробуджують в наших серцях доброту і гармонію зі своєю культурою, яка родом з далекого села, що, на жаль, поступово модернізується і духовно занепадає...

Произведение «Гуси-лебеди летят» имеет посвящение
«Моим родителям – Анне Ивановне и Панасу Демьяновичу – с любовью и печалью».

Любовь и печаль действительно пронизывает книгу. Главный герой маленький мальчик (наш автор М. Стельмах в детстве) и нам описывают зарисовки его жизни в селе после революции и гражданской войны. Это сложные годы 1921-1922.. Красные у людей забрали все на войну и на революцию.. люди выживают но все равно мальчик ищет прекрасное, семья дарит ему детство хоть и со своими сложностями но не лишённое веселья и ребячества, а главное любви близких.

Автор призывает не быть «холоднооким», видеть красоту, любить родную землю, которая «така свіжа, така м’яка, мов колиска», «щоб люди мали людяність у серці, хліб на столі і не журились».

Прошло столетие, а человечность в наших сердцах снова потерялась и все мы "зажурились" ..