Procrastination: Why You Do It, What to Do About It Now

Как-то на одном надгробии мы прочитали:
    Всё сделал
    Но всё равно умер

"Мы более склонны к преследовать цели, которые доставляют удовольствие и которых мы, вероятно, достигнем... и мы, скорее всего, прокрастинируем любые задачи, которые непонятны в настоящем и предлагаю вознаграждение только в далёком будущем"

Сэмюэл Джонсон

А ведь прокрастинация как одуванчик. Вы его вырываете и думаете, что всё подрядке, но потом оказывается, что у него настолько глубокие корни, что он просто вырастает снова.

Навіть прокрастинатори заслуговують на гарне проведення часу.

Ціль — це пункт призначення. Цінність — це спрямування життя.

Якщо ви можете впоратись із почуттями — то можете впоратись і з діями.

Перед кожним із нас стоїть завдання — вписати минуле у сьогодення і вирішити, якими шляхами ми хочемо йти в майбутньому.

Прокрастинація — паскудний товариш: вірний, але, як ви вже знаєте, досить проблемний.

Та яким би не було визначення здібностей, вони стають проблемою, коли виявляються єдиним показником чиєїсь самоцінності.

It is a childhood fantasy that grown-ups know everything (how did your parents figure out that you were lying anyway?) and most of us harbor the wish that someday we, too, will know and control everything. It is indeed hard to accept the reality that we are neither omniscient nor omnipotent—and neither were our parents.

Минуле, теперішнє та майбутнє невіддільні одне від одного; вони завжди переплітаються.

Аби бути справді вільним, треба мати можливість вибирати, у яких битвах боротися, а в яких поступатися. У цьому полягає істинна сила та усвідомлення, що ви належите самому собі.

Іноді люди вигадують собі світ таким, яким, на їхню думку, він повинен бути, а тоді живуть відповідно до свого бачення, ніби воно є реальністю.

Досконалість — це ідеал, від якого відступають дуже-дуже повільно.

Зрештою, якщо ви не спроможні витримати незнання, ви не спроможні і вчитися.

Прокрастинація дає людям можливість заспокоювати себе вірою в те, що їхні здібності вищі, ніж це видно з їхньої роботи, і, може, навіть підтримує їхню віру в те, що вони геніальні й мають необмежений потенціал для досягнення успіху.

Ми вважаємо, що люди, які прокрастинують і створюють цим проблеми, роблять це через страх. Вони бояться, що, якщо діятимуть, ці дії можуть завести їх у халепу. Вони переживають, що якщо покажуть, ким вони є насправді, то це матиме небезпечні наслідки.

1751 року Семюел Джонсон опинився в ситуації, коли посланець забарився доставити трактат, із поданням якого він запізнювався, й тоді він написав про прокрастинацію такі слова: «Безумство дозволяти собі відкладати на потім те, чого нам точно уникнути не вдасться, — це одна із загальних слабкостей, що, попри напучування моралістів і представлення поважних причин, тією чи іншою мірою переважає у кожному умі».