Груші в тісті

„Груші в тісті” давно уже стали бестселером, багато разів передруковувалися і перекладалися, віддавна мандрують інтернетом, але жодного разу не публікувалися в книжці. Тому цілком виправдано й стали титульним твором нової книжки автора „Дів ночі” та „Весняних ігор в осінніх садах”. Юрій Винничук знову пірнає в минулі роки і з властивим йому гумором та шокуючою щирістю описує пережите. Перед читачем промайне шалена каруселя львівського життя 1970-80-тих років. Малюнок на обкладинці – картина англ...

Жанры

Рейтинг LiveLib

4,1

100 оценок

5
42%
4
38%
3
15%
2
2%
1
3%

Ваша оценка

Прочитали 116Хотят прочитать 82

Рецензии

SaganFra
7 октября 2015
Виявляєтья Юрій Винничук ще той жартівник. Невеличке оповідання «Груші в тісті» тому підтвердження. Гостро та майстерно, смішно і дотепно. Браво!
Після великого гуляння та застілля герой просинається з «тяжкою» головою ще й не сам у ліжку. Поруч нього з накритою головою лежить жінка. Герой не може второпати, хто ж вона. Перебирає всіх знайомих жінок, поступово звужує коло «підозрюваних». При цьому намагається згадати, чи був він на висоті минулої ночі, чи не схибив. Смажачи на кухні романтичний сніданок «Груші в тісті» та заварюючи каву, герой блукає стежками мінливих спогадів та здогадів. То хто ж вона? Ой, і веселий фінал приготував Юрій Винничук! Дуже дотепно!
Читать далее
17 понравилось
3
553
josephine_
23 февраля 2012
Фрідріх Шиллер задля натхнення нюхав гнилі яблука, Вольфганг Гьоте - запліснявілий швайцарський сир, Ернст Амадей Гофман нюхав стрикоників, Стефан Цвайг - нашатир, Густав Майрінк нюхав котячу лапку, Лео Перуц - шнапс, Хайміто фон Додерер нюхав старі капці Готгольда Ефраїма Лессінга, Райнер Марія Рільке - череп Вальтера фон Фогельвайде, Франц Кафка нюхав Мілену, а Захер Мазох - винниківську лозу.

А Юрій Винничук нюхав квіти з могилок кохання, білосніжні тіла юних красунь, домашнє вино, медвяні груші, квітковий мед-пилок-кокаїн, селянський сир, чужі помешкання, вокзали, паби, бари, придорожні забігайлівки, архіви, книгарні, галереї, Америку, поляків, поетів, поеток, університетські аудиторії, армійські плаци, вишнево-яблучні сади, печену гуску, цинамон, кардамон, каву та чорнильні ночі.
І багато чого ще.
І багато ще чим дихав молодий Юрко Винничук у молоді і пізніші роки.
Смачна книга, особливо під кінець, де ми дізнаємося, як треба споювати панну, як смажити у тісті груші, як кохатися із винниківськими дівчатами, як виростити у собі барона Мазоха та як жити довго, щасливо і весело.
Особисто мені найбільше сподобалось коротеньке есе "Захер Мазох і я", я б розтягнула його на цитати, бо кожне слово тут є надзвичайно довершеним, щось таке влучне, сміливе та садистське, що аж надихає! Цитата-епіграф - звідти.
Треба читати цей збірник оповідань та оповідок, бо для поліпшення настрою не так вже й багато книжок. А це - одна з них, і не найгірша.
Читать далее
11 понравилось
3
396
zadnipriana
18 апреля 2016
Цю книгу можна з впевненістю назвати "книгою хорошо настрою!". Тут є все: і гумор, і життєві історії, і кохання і звичайно трішки "винничукової еротики". Коли хочеться відпочити, підняти собі настрій, почитати щось цікаве, захопливе, я буду брати цю книгу, обирати одну випадкову історію і насолоджуватися надзвичайною Винничуковою мовою, фантазією та хтозна... Він каже, що пише все про себе. Цікаве ж у нього життя, виявляється!:)
6 понравилось
0
523