Енеїда. Наталка Полтавка

Біда не по дерев`ях ходить,
І хто ж її не скуштовав?
Біда біду, говорять, родить,
Біда для нас - судьби устав! ...

Вергілій же, нехай царствує,
Розумненький був чоловік,
Нехай не вадить, як не чує,
Та в давній дуже жив він вік.
Не так тепер і в пеклі стало,
Як в старину колись бувало
І як покійник написав; ...

За сеє ж дівку чорнобриву,
Смачную, гарну, уродливу
Тобі я, далебі, що дам".

"Еней був парубок моторний
І хлопець хоч-куди козак!
Удавсь на всеє зло проворний,
Завзятіший від всіх бурлак.
Но греки, як спалили Троє,
Зробили з неї купу гною..."

Як маєш ти кого карати,
Карай мене, — карай! я мати,
Я все стерплю ради дітей!

Коли кого любиш, того нічого не забудеш.

Пошли на його лихо злеє,
Щоб люди всі, що при Енеї,
Послизли і щоб він і сам...

Ти знаєш, він який суціга,
Паливода і горлоріз;
По світу як іще побіга,
Чиїхсь багацько виллє сліз.

"Будь ласкав, сватоньку-старику!
Ізбий Енея з пантелику,
Тепер пливе на морі він.

Поставила тарілку з хлібом
Перед старим Еолом-дідом,
Сама же сіла на ослін.

"Здоров, Еоле, пане-свату!
Ой, як ся маєш, як живеш? -
Сказала, як ввійшла у хату,
Юнона. - Чи гостей ти будеш?.."

Взяла спідницю і шнурівку,
І хліба з сіллю на тарілку,
У Еолу мчалась, як оса.

Впрягла в гринджолята павичку,
Сховала під кибалку мичку,
Щоб не світилася коса:

Побачила Юнона з неба,
Що пан Еней на поромах:
А те шепнула сука Геба...
Юноні взяв великий жах!

І що його покійний дядько,
Паріс, Пріамове дитятко,
Путивочку Венері дав.

Но гірш за те їй не любився,
Що, бачиш, в Трої народився
І мамою Венеру звав;

Еней був тяжко не по серцю
Юноні, - все її гнівив:
Здававсь гірчійший їй від перцю,
Ні в чім Юнони не просив:

Він, швидко поробивши човни,
На синє море поспускав,
Троянців насаджували повні,
І куди очі почухрав.