Одного разу Учень хотів вразити Вчителя своїми роздумами та мудрими думками. Він розрізав яблуко на дві половинки й сказав: «Дві половинки цього яблука то дві людини, які ходять світом і шукають одне одного. І коли знаходять, то врешті стають щасливими». Учень говорив так натхненно, що Вчитель не став перечити. Натомість підійшов до столу і надкусив одну з половинок яблука. «А тепер спробуй зліпити ці дві половинки докупи». Учень здивовано звів докупи цілу та надкушену. «Що, чи так само ідеально вони підходять одна одній зараз?» Учень стенув плечима здивовано: «Ні, на жаль. Але ж…» Та Вчитель вже не слухав учня. Він взяв нове яблуко, розрізав його на дві однакові половинки і промовив: «Ось дві душі, що ідеально підходять одна одній, летять назустріч. Але світ все переробляє по-своєму. Він не тільки надкушує одну з тих половинок, він може перетворити твоє життя на пюре, якщо захоче. Тому що світ жорстокий та небезпечний, тому що світ це покусані, інколи навіть дуже, душі». Тоді Вчитель надкусив одну половинку, а іншу просто з'їв, залишивши маленький огризок. «Цікаво, як ти тепер їх складеш докупи, друже?» Учень розчаровано розвів руками. «А подивись тепер сюди, сказав Учитель, взяв два різні за розміром та формою яблука, розрізав на дві половини, тоді від кожного взяв по одній і простягнув Учневі. А тепер стули їх докупи. Чи підходять вони одне одному, як оті попередні, коли були цілими?» Учень чемно звів разом дві половинки від різних яблук: «Звичайно, що ні! Не підходять. Але до чого ви ведете?» Учитель простягнув руку, і Учень віддав йому стулені докупи дві половинки від різних яблук. Утворене штучно яблуко Учитель надкусив з одного, потім з другого боку, розвів половинки в сторони і повернув їх Учневі. «А тепер склади їх докупи. Чи пасують зараз вони одне одному?» «Так, на жаль», розчаровано відповів Учень. «А знаєш чому? Тому що життя їх відкушувало і гризло не поодинці, а разом».
Ваша оценка
alenka-zelenka12 октября 201563
Leleka_ola22 октября 201472
